Як війна й окупація Луганщини вплинули на можливість отримати професію

У тій частині Луганщини, яка не була окупованою станом на лютий 2022 року, працювала ціла низка навчальних закладів, що давали можливість молоді отримувати вищу й професійну освіту. Частина з них майже одразу опинились в окупації (як-от у Старобільську), інші ж працювали в населених пунктах, за які тривали й тривають запеклі бої (Рубіжне, Кремінна, Попасна чи Сєвєродонецьк).

Як відомо ще з 2014-го року, навчальні заклади мають властивість «клонуватись», бо більшість з вишів, зокрема, Луганська і Донецька тоді поділилися навпіл. Тобто, працює (принаймні на папері) і той, що перемістився «в Україну», і той, що прийняв для себе правила окупантів. Кожен із них (принаймні їхнє керівництво) вважає саме себе легітимним і ліцензованим… Наразі маємо нову «хвилю» розділень навчальних закладів. В одному варіанті заклад працює в окупації, переписує трудові книжки персоналу, фізично змінює прапори над будівлями закладів. У другому варіанті заклад переїхав і продовжує працювати в українській системі освіти – дистанційно, онлайн.

З Рубіжного до Рівного

Луганський державний медичний університет (ЛДМУ) з 2014 року працював у Рубіжному – одному з міст, яке, починаючи з лютого 2022 року російські окупанти за короткий час практично перетворили на полігон великогабаритного будівельного сміття.

Віталій Заїка та Надія Попова – студенти медуніверситету. Обидва вихідці з центральної частини України, де закінчили свого часу медичне училище. Вступили до вишу вже в новітній період його роботи – після того, як університет перевели з окупованого обласного центру до Рубіжного. Зараз, вже у Рівному, вони закінчили шостий курс.

– Ми виїжджали з міста 13 березня на евакуаційному автобусі, під обстрілами, – розповідають студенти. – Він мав приїхати о 10-ій, а приїхав десь о 16-ій…

Показово, що наступний день – 14 березня – став останнім, коли з Рубіжного в принципі можна було виїхати подібним чином. 15 березня окупанти обстріляли евакуаційну колону, яка їхала з Сєвєродонецька, й мешканці Рубіжного її просто не дочекались. З того часу офіційна евакуація з міста припинилась.

Як розповідає Надія, тим студентам-медикам, що з різних обставин затримались у Рубіжному ще хоча б на кілька днів, виїхати було значно складніше. Їм довелось «поспілкуватись» із «кадирівцями»,і в кращому випадку українським студентам стріляли по ногах…

Один із наших співрозмовників – студентів ЛДМУ розповідає, що у двадцятих числах лютого він виїхав з Рубіжного до батьків у село на півночі Луганщини, яке швидко опинилось в окупації. Цей студент і станом на момент публікації перебуває там – адже виїхати з окупованих північних районів області наразі можна лише через територію росії, й коштує ця послуга надто дорого для родини хлопця. При наявності VPN він навчається та складає заліки онлайн. Виїхати в напрямку України через РФ у його випадку проблематично не лише через нестачу коштів, але й через шалений ризик – районом ходять чутки про те, що чоловіків, тим більше медиків, затримують на російському кордоні та передають до рук ФСБ…

Отже Надія Попова і Віталій Заїка встигли виїхати з Рубіжного на рідну Черкащину, а згодом, дізнавшись, що університет перевели до Рівного, відправились туди. Там 4 червня прийняли присягу, там згодом отримають дипломи.

Надя під час присяги

– Цього року, попри окупацію більшої частини Луганщини, дипломи отримують майже 80 наших випускників, – зауважує керівництво вишу. – А це означає, що завдяки двічі переміщеному Луганському національному медичному університету в такий складний час Україна отримає майже 80 лікарів.

Тим часом Надія Попова планує пройти інтернатуру як реаніматолог – вона має досвід роботи медсестри в реанімаційному відділенні в Рубіжному. І вступити до Державної медичної академії – адже країні потрібні військові лікарі.

Профтех «під Україною»

Нині 16-річний (а станом на початок активної фази російського нападу йому було 15) Назар Сабаєв здобуває фах електрика на першому курсі Рубіжанського хіміко-технологічного професійного ліцею (РХПТЛ). Будучи переселенцем з Кадіївки (Стаханова), він змінив чотири школи – разом з батьками понад сім років «промандрував» Старобільщиною й Рубіжним. Зрештою в його шкільному свідоцтві про освіту, отриманому в Рубіжному, кілька незадовільних оцінок…

Але в ліцеї він навчався як слід, і оцінки має відповідні. Хлопець визнає: нарешті він опинився в навчальному закладі, де його оточували патріоти, а викладали професіонали, націлені і з нього зробити професіонала. Його практика як майбутнього електрика завжди проходила «вживу», про онлайн-варіант навіть мови не йшло.

Проте доводиться змиритись із тим, що таке навчання тривало менше навчального року. Кілька тижнів після 24 лютого для нього тривав період невизначеності. Наразі Назар мешкає на Кіровоградщині, куди виїхав ще в березні, і продовжує отримувати освіту дистанційно.

Щоправда, документи про шкільну освіту хлопця лишились у Рубіжному – в напівзруйнованій будівлі ліцею, біля якої наразі позують для своїх пропагандистських відео «кадирівці».

З його класною керівницею – професійною, доброю й порядною людиною – давно зник зв’язок. Ще в Рубіжному Назар дізнався, що чоловік класної керівниці загинув у бою з російськими диверсантами, і це аж ніяк не сприяло його оптимізмові. Більшість новин, які до нього приходили тривалий час, зводились до «загинув», «зник безвісти», «зруйновано», «захоплено»…

Але в середині квітня на зв'язок із рубіжанським здобувачем освіти та його одногрупниками, розкиданими по світу, вийшла методистка, майстриня виробничого навчання Вікторія Орлова. Зробила свого роду «перекличку» у групі в месенджері Telegram; пояснила, яким чином можна продовжувати здобувати професію електрика в РХПТЛ…

З того дня Назар і його одногрупники знову вчаться. Мабуть, це не можна назвати повноцінним навчанням онлайн – викладачі зі студентами не виходять у Zoom-конференції, не співпрацюють у реальному часі. Педагоги просто розміщують завдання у спільному чаті в Telegram, а учні виконують їх і відправляють відповідні фото з виконаним завданням викладачам. Дехто з викладачів розпочинає завдання фразою «Вітаю вас, я з України». Підлітки зізнаються – це додає оптимізму.

Тим часом з 18 закладів профтехосвіти, що працювали на Луганщині, працювати в українській системі – так само як РХПТЛ – продовжили лише 10. Про це «ОстроВу» повідомив директор Навчально-методичного центру профтехосвіти в Луганській області Володимир Артюшенко. За його словами, не переміщеними лишились всі ті заклади, які працювали в регіонах, що опинились в окупації в перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

– Це ліцеї Щастя, Марківки, Біловодська, Білокуракиного, Старобільська, Новопскова, Новоайдара й Сватового, – каже Володимир Артюшенко.

Основна причина того, що ліцеї не перевели на територію, підконтрольну українській владі – те, що практично ніхто із співробітників та здобувачів освіти цих навчальних закладів не зміг виїхати із своїх населених пунктів.

– У цих випадках немає навіть кого призначити виконуючими обов’язки, адже люди лишились в окупації, – підкреслює очільник Навчально-методичного центру. – Де є кадри, там призначені виконуючі обов’язки.

На питання, що ж робити молоді, яка здобувала освіту саме в тих закладах, фахівець пояснює: відповідно до Положення про академічну мобільність вони можуть продовжити навчання в будь-якому закладі такого ж рівня не території, підконтрольній Україні.

При цьому він зауважує, що таких ліцеїстів насправді дуже мало: з усіх восьми закладів, що лишились в окупації, станом на 8 червня виїхав на територію, підконтрольну Україні, лише 21 здобувач освіти. Щоправда, в Навчально-методичному центрі підкреслюють, що ці дані не можна вважати остаточними:люди продовжують виїжджати, як би складно й дорого це не було.

Зауважимо, що деякі з викладачів тим часом лишаються на окупованій території, продовжуючи працювати на українську систему освіти…

Клоновані коледжі

Одна з викладачок, що продовжила працювати в українській системі освіти, фізично лишаючись на окупованій у березні 2022 року росіянами території, розповіла журналістці «ОстроВа», як виглядає така робота. Не називаючи імені, бо це небезпечно.

Отже, Старобільськ та інші населені пункти півночі Луганщини окупували наприкінці лютого 2022 року. В Старобільську працювали кілька ліцеїв та коледжів, у тому числі ті, що підпорядковувались ЛНУ імені Тараса Шевченка – Луганський та Старобільський. Обидва юридично «переїхали» до Полтави – разом із ЛНУ імені Шевченка. В одному з них і продовжує працювати наша співрозмовниця. Вона викладає спеціальні дисципліни майбутнім педагогам початкової ланки школи.

– Знаю, що більшість наших студентів, особливо випускники, дозволили залишити свої дані в обох варіантах коледжу – і в «сепаратистському», який працює під «лнр», і в українському, – каже вона.

Зізнається, що студентів можна зрозуміти: молодим людям важко передбачити, що в країні буде далі, а років, витрачених на здобуття професії, шкода, і хочеться отримати хоч якийсь диплом… У будь-якому разі сама викладачка має справу лише з тими студентами, які дали зрозуміти: продовжують навчання «під Україною».

Останніми днями вона виставляла здобувачам освіти семестрові оцінки в електронні відомості й давала завдання на так звану польову практику (приміром, з методики ознайомлення дітей з природою - це збирання гербарію). Швидше за все, підтверджуватимуть вони виконання цих завдань фотозвітами.

Що стосується колег нашої співрозмовниці, є серед них такі, хто свідомо почав працювати на «лнрівську» версію коледжу – безпосередньо в будівлі коледжу, особисто взявши участь у заміні над ним прапору…

Все, що залишилось від Рубіжанського індустріально-педагогічного коледжу

Як кажуть наші співрозмовники, важко судити, наскільки вибір викладачів та студентів мав відношення саме до матеріальної зацікавленості. Так, ті, хто в окупації продовжив працювати в українських закладах освіти, ризикуючи власним життям, зарплату отримали за цей період лише один раз – на картки. Розрахуватись цими картками на окупованій території неможливо. Зняти готівку у відділенні банку чи в банкоматі теж неможливо. Якщо хочеш потримати в руках готівкову гривню, треба поїхати до райцентру (в ідеальному варіанті в Старобільськ, хоча можна в Новопсков, Біловодськ чи інше селище) та звернулись до тих, хто надає послугу з «обналічки». Така послуга коштує останнім часом від 15 до 18 відсотків від знятої суми. Доїхати до місця «обналічки» теж навряд чи вдасться дешево. Ціни на всі товари в гривні просто шалені…

Проте, все це – трохи інша історія. Викладачі й студенти, які лишились в окупації, але продовжують пов’язувати себе з українською системою освіти, мотивовані абсолютно не грошима.

– У нас немає жодних сумнівів у тому, що українська система освіти працюватиме й надалі, а окупація скоро лишиться в минулому, – кажуть наші співрозмовники.

Юлія Сабаєва, спеціально для «ОстроВ», Луганська область – Україна.

Фото надані героями матеріалу