М. Жулинський: Я маю сумніви, чи і далі Шевченківська премія має існувати у такому вигляді

9 березня відбулося чергове вручення Національної премії імені Тараса Шевченка. Більшість прізвищ цьогорічних лауреатів, втім, як і минулорічних, для широкого загалу маловідомі. Вручення премії взагалі могло пройти поза увагою громадськості, якби не скорочення Президентом Януковичем її грошового розміру... Думкою стосовно причин того, чому головна премія України стає все дальшою від народу, «ОстроВ» поцікавився у письменника, академіка НАН України, директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Миколи Жулинського.

- Миколо Григоровичу, зазвичай премія вручалась в Національній опері України, цьогоріч – у Каневі. Як Ви ставитеся до цього рішення Президента?

- Президент України кожного року підписує указ, яким визначає лауреатів Національної премії ім.Т.Шевченка. Він має право вирішувати, який грошовий еквівалент цієї премії буде в цьому році, і має право змінити положення про Шевченківську премію. А в положенні чітко записано, що її вручення відбувається в день народження Шевченка, 9 березня, в Національній опері України Президентом України. Я думаю, що ті люди, які працюють зараз з Президентом Януковичем, вирішили запропонувати йому вручення на Тарасовій горі в Каневі. Їхнє право. Я наполягав на тому, щоб вручення відбулося згідно з положенням, і від імені членів Шевченківського комітету написав відповідного листа Президенту України, в якому рекомендував здійснити вручення у Національній опері. В ньому я також пропонував грошову суму за кожну премію визначити у розмірі 200 тис.грн. Цього року Шевченківський комітет визначив 10 премій. І ми вважали, що ці 10 премій мають бути відповідно оцінені і в грошовому вимірі, крім того, що це надзвичайно престижна премія, найвища, яка є в українській державі. Минулого року Шевченківська премія була 160 тисяч. Тому ми вирішили, що треба все-таки підняти грошовий еквівалент.

- Однак Президент навпаки - зменшив розмір премії…

- Мабуть, буде не зовсім справедливо говорити, що Президент зменшив премію. З одного боку так, вона зменшилась на 30 тис.грн. у порівнянні з минулим роком. Але у проекті державного бюджету на 2010 рік на виплату Національної премії імені Тараса Шевченка передбачено 1 млн.300 тис.грн. Ми маємо право визначати не більше 10 премій. Отже, Президент України Віктор Янукович виходив з тої цифри, яка у нього була. Хоча я пропонував у розмові з Ганною Герман, заступником голови Адміністрації Президента, що можна в указі написати 200 тис.грн. - оскільки держбюджет на цей рік не затверджений, Президент має право дати доручення уряду щодо збільшення суми. Але, мабуть, порадились і вирішили не виходити з цієї суми, яка була у проекті держбюджету.

- Заступник голови Адміністрації Президента Ганна Герман, коментуючи зменшення розміру премії сказала, що ця сума є нормальною, оскільки сам Шевченко жив скромно. Як ви прокоментуєте ці слова?

- Не дай Бог комусь жити так, як жив Шевченко. Згадаймо його 10 років солдатчини, перебування у казематі Петропавлівської фортеці. Не будемо порівнювати, бо доля Шевченка – це доля страдника за Україну. А щодо скромності, то я скажу – якщо ми такі скромні, то давайте подивимося, яка ситуація у тій же Російській Федерації. Там є три премії в галузі літератури і мистецтва, і три премії в галузі науки і технологій. Так ось, кожна з цих премій оцінюється у доларовому еквіваленті 160 тис.долл. Можемо порівняти – 160 тис.долл. і 130 тис.грн. Скажуть, Росія багата, у них нафта і газ, а ми бідні, у нас економічна криза страшна. Я можу це все зрозуміти, але ви знаєте, в якому стані зараз перебуває творча, наукова інтелігенція, це по суті животіння. І коли один раз дається така премія, можна було б і дати по 200 тис.грн, - держава б не збідніла. Але мені можуть заперечити, та ж сама Ганна Герман скаже, що є премії, наприклад, славетна французька премія у галузі романістики – Гонкурівська, яка має грошовий еквівалент 1 євро. Але там зовсім інша ситуація. Коли той чи інший романіст отримує цю премію, за нього хапається вся Європа, кожне видавництво прагне надрукувати його роман, і він отримує колосальні гонорари, славу, популярність. А у нас? Отримав диплом, грошову премію, подякували, і на тому все закінчується. Ніхто не пропагує його творчість, а Комітет не має можливості цього робити. Єдине, що ми можемо – це по державній програмі «Українська книга» видати поезію, прозу письменника, чи альбом художника, чи ноти композитора. Але це такий мізерний тираж, і з такими великими труднощами це робиться.

І потім, у нас в Україні взагалі немає того, що на Заході називається промоція, тобто популяризація того чи іншого лауреата. Тому я маю дуже серйозні сумніви щодо того, чи і далі наша премія має існувати у такому вигляді і статусі як зараз. Я переконаний, що треба змінити положення про премію, я постійно про це говорю. Я прийшов у Комітет саме з таки наміром – змінити положення. На жаль, за два роки, що я його очолюю, це не вдалося зробити. Ми сьогодні ледве зводимо кінці з кінцями. У нас по суті немає жодної копійки на відрядження, фінансування на оплату експертних оцінок. Члени Шевченківського комітету, які визначають, хто повинен стати лауреатом, працюють на громадських засадах. Треба також мати фінансові можливості, аби лауреатів підняти на таку височінь, щоб про нього знала не тільки вся Україна, а й вся Європа, весь світ.

- Окрім фінансування, чи потрібно змінювати методику визначення лауреатів премії?

- Так, ми хотіли це змінити. Тому що за існуючим положенням право висувати на Шевченківську премію мають Міністерство культури і туризму, Національна академія наук, творчі спілки і літературно-мистецькі об’єднання. Я, наприклад, вважаю, що можна піти за принципом розширення тих, хто має право висувати, або взагалі відмовитись від висування. Натомість мати Шевченківський комітет, де можна було зібрати найавторитетніших і найпрофесійніших спеціалістів, які би могли здійснювати своєрідний моніторинг того, що відбувається у всіх галузях нашого мистецтва. І члени комітету, базуючись на оцінках експертів, замовляючи відповідні рецензії, визначали б, що, наприклад, у літературі цього року може бути три кандидатури, і серед них Комітет обирає одну. Так само і в інших галузях мистецтва. Таким чином можна було би трошечки підвищити відповідальність членів Комітету за оцінку тої чи іншої роботи, з іншого боку не потрібно громадське обговорення, яке по суті нічого не дає. Тому що не кожен митець має можливість достойно презентувати свої роботи. На це потрібні досить значні кошти, яких кандидати на отримання премії не мають. Я думаю, що неминуче нова влада прийде до необхідності вирішити ці проблеми і таки змінити положення.

- Чому не вдалося змінити положення?

- Ми подавали нові положення майже рік тому до Секретаріату Президента Віктора Ющенка. Воно все пішло у юридичний відділ, і вони тут же переконливо пояснили, що треба змінити закон, правові акти, і це так ускладнило цей процес, що ми не встигли до визначення лауреатів 2010 року все це підготувати. Але це нове положення є, його можна обговорювати, і я думаю, що ті, хто будуть працювати у Шевченківському комітеті до нього повернуться. Можливо щось удосконалять, щось змінять, але принаймні нове положення про Шевченківську премію буде прийнято.

- Як Ви гадаєте, коли це може статися, чи можливо, що до наступного вручення премії?

- Якщо зараз серйозно зайнятися цією роботою, то це можливо - ми маємо добрих півроку для неї.

- Як Ви оцінюєте цьогорічних лауреатів?

- Я не можу сказати, що ті, хто у цьому році отримали премії, є люди недостойні. Кожен із цьогорічних лауреатів – талановита і відома у своїй сфері творча особистість. Вони на неї цілком заслуговують. Можливо є ще кращі, але для цього треба проводити дуже велику роботу, про яку я вже казав вище.

- Хотілось би повернутися до Ваших слів про те, що після вручення премії лауреати зникають з поля зору. Але ж до того про них теж нічого майже не чутно - імена лауреатів малознайомі широкому загалу. Через те останні роки часто лунають нарікання щодо втрати престижу і значущості цієї премії, її віддалення від народу…

- І держава винна безперечно. Тому що вона повинна мати кошти для того, щоб подати цих лауреатів достойно. Я маю на увазі передусім Міністерство культури і туризму – воно повинно це робити. Але йому потрібно мати кошти у своєму бюджеті. Крім того, коли я був перший раз в Уряді, ратував за те, щоб у державному бюджеті була спеціальна стаття, аби наші культурні цінності можна було гідно презентувати у світі. Я називав це трансляцією національно-культурних цінностей у світ. Тобто організація виставок, гастролей, презентацій, перекладів і друку творів наших письменників за кордоном. На жаль, до сьогоднішнього дня цього всього нема. І це говорить про те, що ми взагалі в Україні не розвинули систему культурних індустрій, що ми не маємо цілеспрямованої, продуманої державної культурної політики. Це вимагає дуже системної, відповідальної роботи. Якщо б це робилося у нас, я переконаний, тоді би і наші громадяни знали про лауреатів, і в світі.

Якщо відбуваються такі заходи як «Людина року», то сюди включений бізнес, включені великі приватні кошти. Щодо Шевченківської премії цього немає. Оскільки ми державна премія, то, мовляв, за це повинна відповідати держава. Держава на сьогодні не може виділити великі кошти на це, і залучити недержавні кошти надзвичайно складно. Ще коли головою Шевченківського комітету був Іван Дзюба, тоді був створений Шевченківський фонд при Національній премії ім.Т.Шевченка. Але через те, що тут немає вигоди чи, можливо, цікавості, на цей фонд ніхто ніякі кошти не хоче виділяти. Я думаю, було б добре, якби держава зробила перший внесок у Шевченківський фонд. Тоді можна було б достойно організувати це вручення, популяризацію творчості лауреатів. Треба, аби цим зацікавилися комерційні телеканали. Та й державні канали не особливо прихильні, бо за все треба платити.

- На Вашу думку, у чому полягає сенс і мета існування Національної премії імені Тараса Шевченка ті інших подібних премій?

- Ім’я Шевченка – це духовний знак в долі України. Таке природне, органічне самовиявлення митця, яке ми бачимо в особі Шевченка і його творчості – це унікальне світове явище. І тому премія Тараса Шевченка є найголовнішою і першою в Україні. Ім’я Шевченка зобов’язує нас піднімати престиж цієї премії. Нею мають нагороджуватись найкращі, найдосконаліші твори в галузі літератури і мистецтва. Тому може варто вимогливіше підійти до самої премії, положення і до визначення лауреатів. Я впевнений, що так і буде.

Світлана Кузьменко, "ОстроВ"