Порівняно із серединою 2010-х державні комунікації дуже виросли, але вони ще не ідеальні
Якщо коротко проаналізувати ситуацію із висловлюваннями Дмитра Лубінця та Ірини Верещук щодо отримання або неотримання українськими громадянами російських паспортів на окупованих територіях, то тут більше питання до трактування слів Верещук та Лубінець. Обидва чиновники говорять в одному ключі, що якщо можна уникнути отриманню російського паспорту - то цього треба уникати. Якщо ж можливості нема і неотримання окупантського паспорту загрожує життю, то паспорт треба брати, щоб зберегти своє життя.
Якість комунікації Державних інститутів із громадськістю я оцінюю помірковано. Якщо порівнювати серединою 10х років, то комунікації дуже виросли, на цілі щаблі, але назвати їх ідеальними точно зарано. Державна інформаційна політика є складовою політики забезпечення національної безпеки, вона має базуватись не лише на правильній побудові «що треба сказати зараз», а на глибинному розумінні стратегічних наративів, які у свою чергу мають ставити на меті досягнення національних інтересів та захист національних цінностей. Поки немає сформульованих стратегічних наративів (не буде цілей, у які мають стріляти комунікаційники) - усі комунікаційники будуть стріляти навмання, що й призводить до певних комунікаційних криз.