Покарання російських злочинців за війну проти України набуває такого ж етапного значення, які мали Нюрнберзький процес і суд над Слободаном Мілошевичем
Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, згідно з якою, депортація українських дітей до росіі прирівнюється до геноциду.
Варто почати з того, яке саме рішення відбулося. Не будучи фахівцем з міжнародного права, тим не менше, дозволю собі акцентувати важливі нюанси резолюції ПАРЄ. В багатьох українських ЗМІ подія подається як «ПАРЄ визнала геноцидом депортацію українських дітей до Росії». Однак формулювання змісту пунктів 2 та 10 резолюції, на мій погляд, скоріше дають підставу для дещо іншого визначення: депортація українських дітей до Росії має ознаки геноциду і може розслідуватися у відповідному правовому контексті.
Історичний аспект резолюції має кілька складових. По-перше, документ чітко визначає, що примусові переміщення, незаконні депортації та злочини проти ідентичності українських дітей розпочалися в 2014 р., а з початком повномасштабної агресії вони лише стали системними і масовими. По-друге, резолюцію варто розглядати в ширшому контексті подальшого вдосконалення гуманітарного виміру базових засад міжнародного порядку. Покарання російських злочинців за війну проти України набуває такого ж етапного значення, які мали Нюрнберзький процес і суд над Слободаном Мілошевичем. В цьому сенсі має значення те, що рішення Парламентської асамблеї Ради Європи містить посилання на спільність позиції з ООН, ОБСЄ та Європейським парламентом.
Резолюцію ПАРЄ слід розглядати в якості складової системи міжнародно-правових рішень із засудження агресії росії проти України, визнання різних аспектів її злочинності, а також необхідності покарання за вчинені злочини. Безумовно, резолюція буде сприяти притягненню до відповідальності всіх винних, включно з керівництвом рф. По-перше, злочинна практика примусового переміщення та депортації українських дітей однозначно пов’язується з російською федерацією як державою, а не окремими особами чи інституціями, військовими підрозділами. По-друге, інтенсифікація злочинної діяльності після 24 лютого 2022 р. поза сумнівом пояснюється тим, що вона планувалась і організовувалася в рамках державної політики росії. До того ж, йдеться про відповідальність всієї вертикалі та горизонталі російської влади.
І нарешті, інституціональний вимір відповідальності за злочини очевидно поєднується з персональним. Асамблея вітає ордери Міжнародного кримінального суду на арешт президента росії Володимира Путіна та російської дитячої омбудсменки Марії Львової-Бєлової.
Разом з тим, нам варто пам’ятати, що йдеться про укріплення нормативних підстав притягнення до відповідальності російських злочинців на всіх рівнях. Однак реалізація правових передумов буде передусім визначатися політичними можливостями. Таким чином, якщо ми хочемо побачити на лаві підсудних вище керівництво рф, від української влади і надалі буде потребуватися ефективне поєднання системної роботи з вдосконалення юридичної бази переслідування російських злочинців і послідовних політико-дипломатичних зусиль з консолідації позиції як окремих держав, так і авторитетних міжнародних організацій.