Україна – РФ: транзитний "хід конем"

Україна намагається зберегти статус транзитера енергоресурсів для ЄС, бо його втрата дуже невигідна економічно. Проблема в тому, що (з об'єктивних причин, через географічний фактор) транзит можливий тільки в одному випадку. Якщо постачальником цих енергоресурсів буде росія.

У керівництві країни це чудово розуміють. Тому офіційний Київ змушений шукати рішення, що дозволяють з одного боку не втратити економічні дивіденди, з іншого – "зберегти обличчя", уникнувши репутаційних втрат від співпраці з агресором. У цьому контексті слід розглядати літні події на енергетичному фронті.

Ціна питання

Нинішній контракт між НАК "Нафтогаз України" та російським ВАТ "Газпром" підписано 30 грудня 2019 р. терміном на 5 років. Тобто, вже з 1 січня прийдешнього року українська сторона отримає право зупинити прокачування газу з РФ до ЄС. Хоча це можна було зробити й раніше.

Адже припинив ДП "Укрхімтрансаміак" транзит російського ресурсу аміакопроводом "Тольятті – Одеса" з 24 лютого 2022 р. З першого дня повномасштабного вторгнення військ РФ на українську територію. Незважаючи на контракт з ВАТ "Тольяттіазот", що діяв.

Однак, на продовженні транзиту російського газу наполягав Євросоюз. І офіційному Києву довелося врахувати думку союзників. Інакше був дуже великий ризик залишитись без військової та фінансової підтримки з Брюсселя.

Європолітики чудово розуміли аморальність ситуації. Але страх енергокризи в ЄС, викликаний припиненням постачання газу з РФ, виявився сильнішим.

Тоді як транзит аміаку абсолютно не торкається європейських інтересів. Весь обсяг через Одесу відвантажувався до близькосхідного регіону. Це, по-перше. По-друге, договір щодо аміаку (чомусь) виявився невигідним для України.

Згідно з висновками Держаудитслужби від 2017 р., за розцінками, що діяли, $3,8/т. на 100 км за транспортування та $13,22/т. за перевалку аміаку не забезпечувалась навіть компенсація фактичних витрат "Укрхімтрансаміаку".

Іншими словами, українська сторона транзитувала цей ресурс дешевше за собівартість. З газом було інакше.

Прокачувати 40 млрд м3 на рік у європейському напрямку "Нафтогаз" має на умовах "качай чи плати". Тобто, навіть якщо з якихось причин фактичні обсяги постачання падають (наприклад, при зменшенні заявок від євроспоживачів) – "Газпром" зобов'язаний платити (і платить) за повною програмою.

Загальна сума обов'язкових платежів за 5 років – $7,1 млрд або $1,42 млрд на рік. Вона може бути й вищою. Наприклад, 2020 р. вийшло $2,1 млрд: тоді "Газпром" направив на євроринок більший обсяг ресурсу. Знову ж таки для порівняння.

За 2021 р. "Укрхімтрансаміак" транспортував і перевалив 2,3 млн т. російського аміаку (при контрактних зобов'язаннях 2 млн т.), заробивши $108 млн. Зіставивши ціну питання в обох випадках: $1,42 млрд і $108 млн, легко здогадатися, чому транзит аміаку зупинено, а газу – ні.

Азербайджан у справі

При цьому в публічну площину закидалися "заспокійливі" меседжі. Ще рік тому, у серпні 2023 р., міністр енергетики Г.Галущенко оголосив, що після завершення контракту з "Газпромом" з ініціативи української сторони не буде переговорів щодо його продовження.

Глава Міненерго уточнив, що перспектива транзиту залежить від того, чи Європа зможе обійтися без російського газу. Тим самим офіційний Київ ніби переправив м'яч на половину поля Євросоюзу, якщо вдатися до футбольної термінології. Там цю гру ухвалили.

У грудні минулого року пані єврокомісар з енергетики К.Сімпсон заявила, що країни Євросоюзу, які все ще використовують російський газ, повинні підготуватися до змін на ринку та скорочувати його споживання.

Оскільки з 2022 р. український маршрут залишається єдиним коридором для постачання трубопровідного газу з РФ до ЄС, під "змінами на ринку" слід розуміти можливе припинення транзиту з 1 січня 2025 року.

І вже 3 липня ц.р. президент В.Зеленський в інтерв'ю інформагентству Bloomberg заявив, що не хоче продовжувати контракт із "Газпромом". "Ми не хочемо, щоб вони заробляли тут гроші", – наголосив глава держави.

Цікаво, що буквально наступного дня, 4 липня, віце-прем'єр РФ А.Новак (екс-міністр енергетики) повідомив про готовність продовжувати постачання газу через Україну до Європи після завершення теперішнього контракту.

Тобто, публічну заяву українського президента у Москві не сприйняли всерйоз. І на те є причини. Тому що далі в інтерв'ю В.Зеленський сказав, що для збереження статусу газового транзитера Україна веде переговори про постачання до ЄС з Азербайджану.

По той бік "поребрика" виходять із того, що глава української держави загалом знає ситуацію з газовим експортом Азербайджану до ЄС. Він весь іде газопроводом TANAP, через Туреччину на Балкани і далі до Центральної Європи.

Пропускна спроможність TANAP – 16 млрд м3 на рік, азербайджанська держкорпорація SOCAR минулого року поставила до ЄС 11,8 млрд м3. У ц.р. очікується 13 млрд м3. Тобто, весь нинішній обсяг прокачується через Туреччину і є можливість його нарощування.

Ба більше. За даними екс-генерального директора ВАТ "Оператор газотранспортної системи України" (юрособа на базі держкомпанії ПАТ "Укртрансгаз") С.Макогона, потужність TANAP можна швидко розширити до 31 млрд м3.

Для цього навіть не потрібно тягнути нові трубні магістралі: досить просто додати компресорні станції. Це можна зробити швидко та відносно недорого.

Тепер згадаймо, як у травні минулого року президент І.Алієв задекларував плани до 2027 р. наростити газовий експорт Азербайджану до ЄС до 20 млрд м3. Це означає, що й у майбутньому TANAP цілком достатньо цих цілей. Тоді виникає низка питань.

Навіщо офіційному Баку відмовлятися від проєкту, що успішно працює, на користь нового, економічно менш вигідного? Щоб переконатись у цьому, достатньо поглянути на географічну карту.

Маршрут через Україну набагато довший за нинішній. Відповідно, прокачування по ньому коштуватиме набагато дорожче. Не потрібно ні постачальнику, тобто, SOCAR, яка на євроринку змушена конкурувати із близькосхідним газом, ні самим європейським споживачам.

Крім того, навіщо І.Алієву псувати стосунки зі своїм найближчим сусідом та стратегічним союзником? А це неминуче, якщо він погодиться на український маршрут. Адже тоді не буде транзиту через TANAP, для Туреччини це є економічні втрати.

Відповідь на обидва питання для всіх очевидна. Тому С.Макогон припускає, що заява В.Зеленського про транзит азербайджанського газу через Україну готує ґрунт під майбутнє маскування російського газу під азербайджанський. Починаючи з 2025 року.

"Газпром" може розробити креативні схеми свопу газу, згідно з якими за документами газ стане азербайджанським, але фактично в ЄС продовжуватиме йти російська молекула. Наприклад, росія частково замінить Азербайджан у постачанні газу до Туреччини та Грузії, а вивільнений азербайджанський газ через РФ та Україну піде до ЄС", – пояснює експерт.

Ймовірно, це питання обговорювалося під час візиту путіна до Азербайджану, що відбувся наприкінці серпня. А ще раніше, у липні, І.Алієв в інтерв'ю євроЗМІ підтвердив готовність до посередницької місії.

За його словами, Єврокомісія та Україна звернулися з проханням сприяти укладенню нового транзитного контракту. "Ми допомагатимемо, якщо зможемо. Я думаю, що цю угоду можна продовжити", – сказав президент Азербайджану. Цілком очевидно, що він говорив про чинний контракт "Нафтогазу" та "Газпрому".

Варто також повернутися до заяви А.Новака, зробленої під час поїздки до Казахстану, країну з розвиненим газовидобуванням. І припустити, що з 1 січня наступного року за схемами своп через українську трубу в ЄС може піти "казахстанський" газ, який за фактом буде російським.