Санкції проти РФ: от і "чортова дюжина"
Євросоюз відзначив другу річницю повномасштабної війни росії проти України новою порцією санкцій проти агресора. Цей пакет став 13-м за рахунком та (як і очікувалося) не містить нових обмежень. Він покликаний закрити "лазівки", які застосовуються для обходу попередніх заходів.
Характерна деталь. Якщо за перший рік повномасштабної війни ЄС затвердив 10 санкційних пакетів, то за другий рік – лише три. Вже одна ця обставина чітко вказує на те, що можливості для економічного тиску на РФ європейці вичерпали.
Не те, щоб можливості повністю відсутні. Просто виходити за якісь рамки та доводити росію до повної економічної ізоляції європейські лідери не мають наміру. Схоже, що українське керівництво вже змирилось із цим.
Якщо підготовка попередніх пакетів супроводжувалася численними заявами президента, прем'єра, глави МЗС та профільних міністрів відносно необхідності конкретних заходів щодо посилення санкцій, цього разу у публічному інформпросторі панувала тиша. Яка багато про що говорить.
Головні мішені
Отже, 2 роки санкцій – гарна нагода оцінити їхню ефективність. Якщо коротко, то було б немалим перебільшенням порівнювати економічні заходи проти РФ із відомим "чеширським котом". Який начебто є, але водночас його немає.
Головними мішенями санкційного тиску виявилися фінансовий та енергетичний сектори. Найзначнішим обмеженням слід вважати "заморожування" російських держактивів у західних країнах на $300 млрд. Це було зроблено у березні-вересні 2022 р.
Так, їх не передали Україні, як наполягав офіційний Київ. Але принаймні росія втратила можливість використати ці кошти для своєї економіки. І на фінансування війни. Це факт.
Другим за значимістю стало обмеження цін на російську нафту, запроваджене у грудні 2022 р. За оцінками глави президентського офісу А.Єрмака, збитки від енергетичних санкцій вже станом на вересень 2023 р. перевищили $100 млрд.
Водночас, за даними інформагентства Bloomberg, у 2023 р. практично вся російська нафта, що експортується морським шляхом, продавалася за ціною, вищою за $60/барель, тобто дорожче цінової "стелі", встановленого G7.
Для його обходу російські постачальники використовували "тіньовий" флот – танкери під прапорами країн, які не приєдналися до санкцій. Реакцію на цей загалом нехитрий "хід конем" ніяк не можна назвати блискавичною.
Лише через рік, у грудні 2023 р. G7 поширила санкції на судноплавні компанії, які перевозять нафту з РФ дорожче за $60. Після цього половина "тіньових" танкерів відмовилася від транспортування цього ресурсу. Лише половина. Хоча й це, безперечно, чимало.
Отже, зниження нафтогазових доходів федерального бюджету 2023 р. до 8,822 трлн руб. проти 11,586 трлн руб. роком раніше – переважно викликано відмовою європейських споживачів від російського газу (ситуацію з російським газовим експортом "ОстроВ" докладно розглядав раніше).
Що ж до російської нафти, то вона зберегла присутність на закордонних ринках завдяки половинчастій позиції європейських союзників України.
Наприклад, Німеччина, що входить до G7, повністю припинила закупівлю нафти у видобувних компаній з РФ. Але вона не відмовилася від цього ресурсу.
Як відомо, після запровадження санкцій головним покупцем російської нафти стала Індія. І, за даними німецьких ЗМІ, лише за січень-липень 2023 р. імпорт газойлю (напівфабрикат для подальшого виробництва дизельного палива) з індійських нафтопереробних заводів у Німеччину зріс більш ніж у 12 разів.
Враховуючи, що за цей же період експорт нафти з РФ до Індії виріс у 16 разів, неважко дійти єдиного можливого пояснення: німці не імпортують її безпосередньо, але купують в Індії нафтопродукти, виготовлені з російської сировини.
Тому 13 пакет євросанкцій таки дуже важливий. Навіть попри те, що немає нових обмежень. Адже який сенс щось забороняти, якщо через цю заборону можна "перестрибнути"?
Безумовно, ці "стрибки" коштують недешево. Наприклад, імпортуючи необхідні товари з ЄС через Киргизстан та Казахстан, російські компанії несуть додаткові витрати. Але важливо виключити можливість обходу санкцій.
Їхню дію можна розглянути через призму однієї окремо взятої великої компанії. Це "Алроса", держмонополіст у російській алмазній галузі.
Алмазне дзеркало санкцій
Рада Європи застосувала санкції до "Алроса" лише 3 січня ц.р. (Україна, Молдова та низка європейських країн, що не входять до ЄС, приєдналися до них 2 лютого).
Однак насправді обмеження проти цієї компанії працюють давно, з квітня 2022 р.: після того, як її вніс до свого списку санкцій Мінфін США.
Після цього від контрактів з "Алроса" відмовилися найбільші світові ювелірні будинки: Tiffany, Cartier, Van Cleef&Arpels, Richemont, Piaget та ін.
Хоча загалом і не факт, що вони не купують російські алмази через індійські компанії-посередники, як у випадку з нафтою.
Але щоб ці посередники були зацікавленими, тобто, отримали свою маржу – продавцю треба скидати відпускну ціну. "Накручувати" цю маржу на вартість алмазів для кінцевого покупця, ювелірних будинків – не вийде. Ті точно не готові платити більше.
Крім того, у санкційної "Алроса" виникли проблеми з фінансуванням: у західних банках їй стали відмовляти у нових кредитах і вимагали повернення виданих раніше. Плюс припинилися постачання гірничодобувного обладнання.
За словами тодішнього генерального директора "Алроса" С.Іванова (син екс-міністра оборони РФ С.Іванова), компанії "довелося перебудовувати роботу з банками" та "перейти в режим більш дбайливого поводження з технікою".
"У деяких випадках компанії вдалося знайти альтернативу у російського виробництва або у постачальників із дружніх країн, проте це збільшило собівартість видобутку", – визнавав топ-менеджер.
Як результат, чистий прибуток "Алроса" за підсумками 2022 р. обвалився на 35%, до 55,57 млрд руб. (дані за 2023 р. ще не публікувалися). І це не пов'язано із ситуацією на зовнішніх ринках (криза у світовій алмазній галузі припала на 2018-2019 рр.).
Отже, санкції завдали по російському алмазному гіганту дуже важкого та болючого удару. Але ж він не збанкрутував. Не "обернувся нанівець", напевне кажучи.
Ось, власне, і все, що треба знати про ефективність санкцій. І тут ми підходимо до того, що очікування від цих заходів у Києві та Брюсселі дуже відрізняються.
Головна помилка
Згадаймо заяву Ж.Борреля, присвячену ухваленню першого санкційного пакету наприкінці лютого 2022 р. "Росія заплатить високу ціну за те, що вона зробила", – сказав тоді голова європейської дипломатії.
Наступні рішення незмінно супроводжувалися аналогічними коментарями. "Москва має продовжувати платити високу ціну за свою агресію", – наголошувала, зокрема, президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у січні 2023 р.
Якщо подивитися на результати санкцій під цим кутом, то так, вони на 100% виконують свою роль. Втрати російської економіки від санкцій уже обчислюються десятками мільярдів доларів – хіба ж це не висока ціна за агресію?
За наявності індійських, турецьких, китайських та інших "лазівок" можна сумніватися в точності оцінок т.зв. «групи Єрмака – Макфолла», яка розробляє рекомендації стосовно санкцій щодо Росії.
Її експерти стверджують, що через обмеження країна-агресор щомісяця отримує економічні збитки $5-7 млрд. Або $60-84 млрд на рік. Ймовірно, тут не враховується ефект від "сірих" схем, що втрати пом'якшують, – його дуже складно підрахувати.
Проте необхідність вдаватися до цих схем теж відчутно б'є по російських експортерах та імпортерах, як зазначалося вище.
Ось тільки у поданні українського керівництва та суспільства, санкції (точніше, їх катастрофічні наслідки для російської економіки) мають змусити путіна припинити війну. А саме цього не сталося.
У 2022 р. доходи федбюджету РФ становили $406,29 млрд (за середньорічним курсом Центробанку РФ), а 2023 р. – $364,06 млрд (за середньорічним комерційним курсом росбанків). Так, є падіння на 10%. Це дуже багато. Це повністю спростовує бадьорі тези з офіційної методички "санкції нам дарма, ми від санкцій тільки міцнішаємо".
Але якщо зважити на розрахунки видання Forbes-Україна, згідно з якими за півтора роки Росія витратила на війну з Україною приблизно $167,3 млрд – доходимо до висновку, що економічні можливості кремлівського диктатора далеко не вичерпані.
Якщо припустити, що доходи федбюджету й надалі "тануть" у такому темпі, то у путіна є ще 2-3 роки для продовження СВО своєї кривавої авантюри.
І тут треба повернутися у 2014 р., до періоду окупації Криму та "руської весни" на Донбасі. Коли проти росії та її представників США та ЄС почали вводити перші санкції. І згадати, як на них відреагували у РФ.
Правду кажучи, приводів для сарказму тоді вистачало. Як у російської верхівки, так і у обдурених пропагандою обивателів. Аж надто "делікатними" були ті заходи з боку Заходу.
У грудні 2019 р. на прямій телефонній лінії з "підданими" путін повідомив, що за 5 років через санкції економіка РФ втратила $50 млрд. Тобто в середньому це $10 млрд. на рік. "Мабуть, хтось розраховував на якийсь колапс", – сказав господар Кремля.
Хоча якби санкції у нинішньому обсязі почали діяти у 2014-2015 роках – тоді $50 млрд йшли б у мінус за один рік і за 5 років "набігло" $250 млрд.
Ось тоді вже у 2019 р. путіну точно було б не до іронічних коментарів. І до повномасштабного вторгнення в Україну 2022 р. справа б не дійшла.