Роман Світан: На Слов'янськ та Краматорськ росіяни точно не підуть, це виключено

Поки українці та весь світ очікують на початок активних наступальних дій з боку Збройних сил України, війна несподівано перемістилася на територію РФ. Кілька днів "Російський добровольчий корпус" та легіон "Свобода Росії" проводили спецоперацію у Бєлгородській області.

Водночас надходить суперечлива інформація з Бахмута, де вже кілька місяців ведуться запеклі бойові дії. Росіяни заявляють про захоплення міста та святкують "велику перемогу", українська сторона говорить про просування на флангах та взяття Бахмута в півоточення.

Полковник запасу, військовий експерт Роман Світан в інтерв'ю "ОстроВу" розповів про поточну ситуацію на фронті, як пов'язаний рейд "Руського добровольчого корпусу" до Бєлгородської області з наступом ЗСУ та звільненням окупованих територій України, і як можуть розвиватися бойові дії до кінця 2023 року.

- Що відбувається у Бєлгородській області РФ?

- Все дуже просто. Туди зайшли росіяни, котрі вже майже десять років воюють проти армії РФ. У 2014 році до батальйонів, які тоді організовувалися на Донбасі, вступали багато людей з російськими паспортами – вони хотіли воювати проти Росії. Багато хто з них пройшов грузинську та чеченську війни. У 2022 році, після повномасштабного вторгнення, вони вже організувалися до "Руського добровольчого корпусу" у складі "Інтернаціонального легіону". Свого часу саме вони заходили до Брянської та Курської областей.

- Із чим вони туди зайшли? Російські пропагандисти говорять про західну військову техніку.

- Це все російська техніка, яку вони відбили під Бахмутом, так званий "ленд-ліз від Росії". Там у них все російське. І непогано вийшло: минулого року росіяни заїхали до нас на російській техніці, а зараз – росіяни заїхали до Білгородської області на тій же російській техніці.

- Яке у них стоїть завдання?

- Я думаю, що у них стоїть завдання – розвідка боєм. Для цього потрібна мінімум штурмова рота, максимум – штурмовий батальйон.

- Чому саме зараз?

- Хлопці вийшли з Бахмута і вирішили у такий спосіб "відпочити". Я так розумію, що вони давно просилися піти на Бєлгород.

- Ви не пов'язуєте цей рейд із контрнаступом української армії?

- Це прямий зв'язок. Тільки давайте говорити про наступ, а не контрнаступ української армії. Наступ ЗСУ йде з першої декади травня – щойно підсохла земля. Контрнаступ - це коли на тебе переслідує противник, ти його зупинив, починаєш гнати назад і "на плечах" заходиш на його територію. Його немає та не буде.

Те, що відбувається зараз, це наступ українських сил, при якому є підготовка, формування поля бою, знищення сил та засобів противника далекими засобами ураження. А те, що всі чекають, це прорив – один із етапів наступу.

Останнім часом ми спостерігаємо етап розвідки боєм, і в районі Бахмуту він чудово розвинувся. Це поки що не прорив, а просто бої місцевого значення. Те, що відбувається у Бєлгородській області, це також є розвідкою боєм лише руками росіян та з російською зброєю. До речі, виходячи з парадигми, подібне має статися з Курською та Брянською областями.

- Чому?

– Потрібно розтягнути російські війська до Брянської області, додати їм ще сотні кілометрів фронту, щоб вони прибрали військові частини з окупованих територій, завели їх до Росії та не заважали нашим проривам. Це називається зменшення щільності військ. Все закономірно, згідно з парадигмою наступальних дій.

- Чи можна говорити про те, що ЗСУ повністю вийшли з Бахмуту?

– Ні, українські війська все ще там залишаються. Щоб вийти з Бахмута, потрібно вийти за межі міста трасою на Костянтинівку. Якщо їхати з Бахмута на Костянтинівку, то місто закінчується за "літаком". А ми все ще контролюємо саму трасу та район "літака".

- Чому так важливо контролювати район "літака"?

- Якщо подивитися на карту, то район "літака" – це висота. І ми зараз рухаємося цими висотами для оточення Бахмута. Нам дуже важливо утримувати цей район, щоби російські війська не пішли далі. Справа не в самому місті, а у висотах. Якби не було Бахмута, ми все одно займали б ці висоти .

- Чому?

- По-перше, вигідніше боронитися на висотах. По-друге, з висот краще наступати. І ми зараз починаємо виконувати це завдання – рухаємося по висотах на всі боки. Це навіть не стратегічне, а оперативне завдання. Займаючи висоти, оточуємо Бахмут. І ось район "літака" є однією з таких висот, яку ми займаємо. Тож повного контролю у росіян над містом немає.

- Чи мають росіяни шанси рухатися далі на Слов'янськ і Краматорськ?

- Ми зараз наступаємо по висотах на росіян у бік Попасної, просто трохи південніше і північніше Бахмута. Коли ми займемо висоти, то ми перейдемо в режим оборони. На Слов'янськ та Краматорськ росіяни точно не підуть, це виключено. Ми з висот їх зрізатимемо і скидатимемо в річку Бахмутку.

В даний час ми покращуємо межу оборони в районі Бахмута і рухаємося по висотах у бік ворога. Найцікавіше, що саме місто як рубіж оборони не потрібне ні українським, ні російським військам. Вони зараз пошвендяються у Бахмуті і підуть у Попасну, як це було з островом Зміїний. Я думаю, через місяць росіяни звідти підуть, там невигідно залишатися, коли ми їх з висот будемо довбати.

- Бахмут – це останній російський успіх у цій військовій кампанії?

- Росіяни ще спробують відсунути наші війська від Донецька у районі Мар'їнки та Авдіївки. Намагатимуться дуже сильно. Вони кинуть туди великі сили, аж до того, щоб перетворити ці населені пункти на Бахмут, тобто просто знести з землі. Якщо це станеться, то українським військам доведеться звідти відійти трохи на захід. Але скільки вони знищували Бахмут? 9 місяців. За Мар'їнку та Авдіївку вони активно взялися півроку тому, тобто їм ще потрібно кілька місяців для того, щоб розкотити ці населені пункти в нуль. Але до кінця літа ми вже будемо на Азовському узбережжі і стукатимемо до Криму. Їм там буде вже не до Мар'їнки з Авдіївкою. Тому навряд чи вони ще щось візьмуть.

Росіяни відкочуватимуться. Щойно розпочнуться прориви українських сил, вони почнуть відкочуватися від тих рубежів, де в них зараз непогана ситуація. Вони відходитимуть на інші рубежі оборони. Згадайте прорив ЗСУ у Харківській області, коли ми зім'яли кілька ліній оборони супротивника та стався каскадний обвал фронту. Ми чекаємо на подібні прориви.

- Де і коли ви прогнозуєте прориви ЗСУ?

- Я бачу кілька напрямків, де можуть прорватися наші війська. Наприклад, з району Орєхово у бік Токмака, з району Гуляйполе у бік Полог, із району Вугледара у бік Волновахи. Спочатку відбувається прорив на 20-30 кілометрів, змінюється перша лінія оборони будь-яким наступальним озброєнням. Коли розкривається друга-третя лінії оборони, відкривається оперативний простір, їдемо, не зустрічаючи опору, до Полога, Токмака чи Волновахи. А там уже гарнізони зустрічатимуть війська, які прорвалися. І те, на що ми всі зараз чекаємо - це такого прориву. До речі, не обов'язково входити до цих населених пунктів, їх можна обійти та піти у бік Азовського узбережжя. Але напрямок руху залежить лише від задуму Верховного Головнокомандувача.

- У ЗМІ дуже багато інформації про те, наскільки серйозно росіяни окопалися на окупованих територіях та які потужні лінії оборони там збудували. Чи це не може стати проблемою?

- Якщо одна людина щось може побудувати, то інша людина може зламати це, якщо застосувати правильний підхід. Тому, хоч би що вони там набудували, є механізми для вирішення цих питань. Будь-який рів закопується чи прокладається мостами, будь-яке мінне поле розмінується спеціальними засобами. І таких механізмів є дуже багато. Є проблема, яку не можуть вирішити ні ми, ні росіяни - це випити Азовське чи Чорне море, щоби можна було дійти або добігти до Новоросійська. Ось такі перепони непереборні, а для решти існують інженерні механізми. І у нас вони є, нам їх передали.

- Ви припускаєте неуспішність українських проривів?

– Ні. Коли приймається рішення про виконання наступальних дій, береться до уваги швидкість руху, і навіть виписується якийсь проміжний етап. Розробляються різні варіанти та плани, які розраховуються та програються. Тут не може бути неуспіху операції, питання може стояти про терміни та рівень успіху (повний, частковий, проміжний). Залежно від дій, завдання може бути просто змінене. Наприклад, може бути намічено один основний прорив і два другорядних, тобто, якщо по основному рух йде повільніше, ніж по другорядному, тоді другорядний стає основним і туди перекидаються резерви.

- Виникають уже теорії, що ніякого наступу не буде зовсім, а все обмежиться інформаційною кампанією, певними домовленостями та жестами доброї волі росіян. Ви таке вірите?

- В жести доброї волі росіян вірю, вони вже були. У домовленості також вірю, вони теж були. Як буде в даному випадку – побачимо. Якщо росіяни будуть йти, треба буде їх наздоганяти. А якщо буде домовленість не наздоганяти їх, то виникне питання, хто про це домовлявся. Небезпека полягає в тому, що потім ці війська з‘являться на Донбасі і створять ту саму проблему, коли росіяни пішли з правого берега Дніпра, а з'явилися на Донеччині, і в результаті ми втратили Соледар. З політиками можливо будь-що, військові на такі домовленості не йдуть. Політики у нас терзаються, а у військових все просто і прямо – контакт із ворогом може бути лише вогневим, а будь-який інший – це державна зрада.

- Ви можете спрогнозувати перебіг воєнних дій до кінця поточного року?

- Загальний напрямок наступальних дій української армії буде спрямований на звільнення Криму. Це буде перший етап. Саме визволення Криму може піти двома шляхами: або вихід на Азовське узбережжя із Запорізького фронту (на Бердянськ чи Маріуполь), або вихід одразу на Крим із боку Херсона чи Нової Каховки. Ми маємо залишити у себе в тилу (у Криму) чисту територію, де не буде росіян зі зброєю.

- Які можуть бути терміни такої операції?

- Це може статися до кінця літа – початку осені. А ось з осені може розпочатися операція зі звільнення Донбасу. Тоді вже Україна може отримати сучасні винищувачі F -16 та дальні засоби ураження. Для розгрому російського угруповання на Донбасі потрібна авіація.

– Без авіації це можливо?

- Я вважаю, що без авіації цього року не вийде закінчити військову кампанію. А ось з авіацією ми зможемо знищити російське угруповання на Донбасі і до кінця цього року закінчити воєнну кампанію в Україні. Але далі лінія фронту розгорнеться вздовж тисячокілометрового державного кордону України та Росії. І ця лінія фронту може горіти з різною інтенсивністю, поки РФ не розвалиться.

Є ще варіант, коли ми виходимо на кордони станом на 1991 рік, швидко вступаємо в НАТО і закриваємося ядерною парасолькою. Але якщо нас не візьмуть до Північноатлантичного Альянсу, тоді нам доведеться самостійно утримувати лінію оборони та створити там демілітаризовану зону. А далі вже економічними методами дотискати Росію, щоб вона розвалилася і їй не було діла до нашої країни.

Паралельно з цим я запускав би виробництво ядерної зброї і відновлював ядерний статус України.

– Це не небезпечно? Адже Росія може будь-якої миті обстрілювати територію України ракетами.

- Це точно не небезпечно, існує підземне виробництво, куди не дістане жодна ракета. Після того, як ми зробимо хоч кілька ядерних боєзарядів, Росія швидко перестане по нас стріляти.

- На що ще здатна РФ у військовому плані? Які "сюрпризи" варто від неї очікувати, які можуть зламати хід війни?

- Росіяни можуть оголосити ще одну хвилю мобілізації, щоб до осені набрати певну кількість людей. Але це їм знадобиться вже для того, щоб боронити тисячу кілометрів російсько-українського кордону. Це вже зараз видно. В них Білгородська область починає горіти, і їм не вистачає військ, щоб туди перекинути. У воєнному плані росіяни вже нічого не можуть придумати. Все, що могли, вони вже придумали і зробили. Вони не мають механізму, щоб створити ще якусь проблему. Тому вони зараз можуть піти на якісь домовленості чи жести доброї волі. У них не вистачає військ, щоб утримати свій держкордон, тому з військової точки зору їм потрібно виводити війська з України та розташовувати їх на держкордоні, щоб не було руху у бік Бєлгорода, Курська та Воронежа.

- У загрозу з боку Білорусі та ядерний удар Ви і зараз також не вірите?

– У ядерну загрозу я взагалі не вірю. Якщо хоча б один ядерний заряд піде у бік України, Росію одразу викреслять та зітруть із карти. І вони це чудово знають. Тому найбільший противник використання ядерної зброї – це самі росіяни, зокрема Путін. Від Білорусі я також не бачу жодних загроз, звідти навіть із рогатки ніхто не стрільне у наш бік.