Рідне чуже місто. Донецький щоденник

Місто, яке у 2012 році приймало Чемпіонат Європи з футболу, поступово перетворюється на глуху совкову провінцію. І справа навіть не в тому, що дев'ять років триває війна. Забиті фанерою вікна та зруйновані фасади будівель, звичайно, не додають глянцю колишній столиці Донбасу, але є й інші фактори.

Почнемо із назв. Не дарма кажуть: "Як ви яхту назвете, так вона й попливе".

Місцеві жителі пам'ятають, що Донецьк почав стрімко змінювати своє обличчя з 2004 року. З запорошеного, промислового центру він поступово перетворювався на місто-красень із сучасними будівлями і досяг свого розквіту до 2012 року.

Першою ластівкою можна вважати елітний п'ятизірковий готель "Донбас Палас".  До 2004 року на цьому місці знаходився готель із типовою радянською назвою "Донбас". У 2006 році в Донецьку з'явився новий торговельно-розважальний центр "Донецьк Сіті", з льодовою ареною "Фунтура" та супермаркетом "Varus". Слідом за ним, у 2010 році, відкрилися ТЦ " Green" Plaza " і 21-ти (+1 підземний) поверхова, багатофункціональна споруда " Sky City ”, яку було здано в експлуатацію у 2012 році.

У 2006 році розпочалася реконструкція парку Щербакова. В радянську епоху він називався "Центральний парк культури та відпочинку імені А. С. Щербакова". Від сумних пейзажів зі зламаними лавками не залишилося й сліду. Було розчищено ставок і облагородилася набережна, де з'явилися чудові скульптурні композиції. З боку бокового входу поставили декоративні металеві ворота та зробили його основним. А у 2008 році на території парку встановили ковані альтанки та розбили розарій із трояндами різних сортів. І це вже був не просто парк, а міні-місто з дельфінарієм, аквапарком, дитячими майданчиками та затишними алеями.

У 2012 році в Донецьку з'явився тризірковий готель «Park Inn by Radisson» замість готелю "Київ". І, як можна здогадатися, змінилася не тільки назва. Готель був відремонтований і оснащений сучасними меблями та технікою в рамках підготовки України до проведення ЄВРО-2012.

Перейменували під європейський стиль і Донецький державний академічний театр опери та балету імені О. Б. Солов'яненка. У вересні 2012 року було представлено новий фірмовий стиль, логотип та нову назву театру – "Донбас-Опера".

Гордість України - футбольний стадіон "Донбас Арена" було здано в експлуатацію у 2009 році. Його ще називали "перлиною Донбасу". Тому що збудований він був у сучасних тенденціях архітектури та технічної оснащеності і виглядав не те що, красиво, а просто чарівно.

Покрасивішав і парк, який знаходився поряд зі стадіоном. Старі дерева замінили молодими саджанцями, підібраними спеціально під клубні кольори ФК "Шахтар". Восени листя ставало яскраво-помаранчевим і червоним. Ушляхетнили і територію навколо стадіону. Тут з'явилося безліч зон відпочинку з фонтанним каскадом, галявинами та лавочками.

З приходом орди "визволителів" Донецьк перестав розвиватися, облагороджуватися і розквітати, а лише занепадає та латає дірки. Як це зазвичай відбувається в російській глибинці. Колишню гордість шахтарського краю - стадіон "Донбас Арена" намагаються підтримувати у більш-менш стерпному стані. Іноді тут навіть проводять екскурсії, на які немає особливого попиту. Але на парк, що поряд зі стадіоном, немає чи то сил, чи то бажання. Він заріс травою і сильно засмічений. Лавки зламані, а в ставку плавають пластикові пляшки. У всьому прозирає порожнеча, занепад і забуття.

Виродження Донбасу яскраво підкреслюють і нові назви. Від них тягне "совком", якого поступово позбувався український Донецьк до 2014-го року. Ніяких тепер "сіті" чи "плаза". Все пролетарськи просто - "Манна", "Молоко" або "Вітрило". І більшість назв в обов'язковому порядку включають слова "республіканський" і "народний".

Кінотеатр "Кінокульт", до якого ми до війни ходили дивитися ретроспективу Вуді Аллена чи артхаусне кіно, тепер називається "Республіканський будинок народної творчості та кіно". "Народним" назвали стартовий пакет мобільного оператора "Фенікс", який працює на "віджатих" потужностях "Київстару". Фінансовій організації, яка у 2014 році зайняла приміщення "Ощадбанку" та "ПриватБанку", дали ім'я "Центральний республіканський банк". А назву "Перший республіканський" тепер "гордо" мають колишні супермаркети всеукраїнської торгової мережі АТБ, "націоналізовані" у 2014 році "новою владою". Таку саму назву має зараз і телеканал, який працює на базі захопленого "27 каналу" — української державної обласної телерадіокомпанії.

Але найбільше в Донецьку пригнічує зовнішня реклама. Зрозуміло, не та, що залишилася після України, до приходу  "руського миру". Ще працюючі лайтбокси, як і раніше, тішать око яскравими вогнями. Але лампочки, які перегоріли, ніхто не замінює і місто повільно занурюється в темряву. А колись за нічну підсвідку вулиць Донецьк часто називали українським Лас-Вегасом.

Салони дорогих модних брендів, розташовані вздовж вулиці Артема, закриті. На багатьох залишилися старі вивіски, але двері та вікна забиті ДСП. Щоб одягнутися, купити побутову техніку та інші потрібні сучасній людині речі, молодь і люди з статком вирушають до Ростова чи Москви, решта – на ринок. Або замовляють товари на AliExpress , OZON та WILDBERRIES , які стали доступні донеччанам з 2020 року. Майданчик маркетплейсів приваблює покупців передусім дуже низькими цінами та великим асортиментом китайської продукції.

На великих торгових центрах неонові вивіски із довоєнних часів нагадують мешканцям про колишнє процвітання шахтарської столиці. А от нові «шедеври» не витримують жодної критики. Дорогі дизайнерські вивіски на фасадах магазинів у багатьох місцях замінили на бюджетний широкоформатний друк. Він швидко вицвітає на сонці і тріпається від негоди.

Особливо постаралися "художники" під час оформлення супермаркету "Молоко", який до 2014 року був відомий під брендом "Амстор".  До речі, місцеві жителі категорично не хочуть використовувати нову назву та, дивлячись на оформлення фасаду будівлі, мимоволі згадують твір Ільфа та Петрова "Дванадцять стільців". Той епізод, коли Остап Бендер на пароплаві малював плакат "Сіяч".

На центральних вулицях переважають рекламні щити з портретами бойовиків, символікою Новоросії, прапори та герби "республіки" та Росії. Слогани "Наш вибір Росія" та "Ми - російський Донбас" буквально заполонили Донецьк. І це все дуже нагадує убогу прикрасу міст перед святами в період СРСР, коли через кожні сто метрів розвішували червоні прапорці та плакати "Світ. Праця. Май" або "Пролетарі всіх країн, єднайтесь!".

З'явилось багато нових пам'ятників. В основному це особи, які стосуються російської та радянської історії, але ніяк не пов'язані з Донецьком. Наприклад, цесаревич-мученик Олексій чи герой Другої світової війни генерал Іван Панфілов.

Поруч із монументом "Твоїм визволителям, Донбас", присвяченим пам'яті всіх частин та з'єднань, що визволяли Донбас під час війни 1941-1945 років, розбили алею "героїв Донецької народної республіки". На чорних мармурових постаментах по черзі виникли погруддя першого "голови" Олександра Захарченка, співака Йосипа Кобзона та бойовиків Мотороли, Гіві та Мамая.

Все це створює зовсім інший, ніж раніше, простір. Іншу дійсність. Чужу та абсурдну. Але головне, що «буття визначає свідомість». Ті, хто виїхали з Донецька у 2014 році і повернуться до нього після звільнення міста – мають пам'ятати про це.