Розплата за ілюзії. Донецький щоденник

Боляче дивитися на те, як планомірно знищується твоє колись улюблене місто. Багато років його озеленяли та прикрашали. На наших очах сірий промисловий Донецьк перетворювався на комфортний i красивий мегаполіс. Тут будувалися сучасні будівлі та житлові квартали, створювалися численні затишнi парки та зони відпочинку. Усі, хто хоч раз побував у Донецьку, із задоволенням поверталися сюди через якийсь час – у відрядження, на гастролі, у гості.

Епоха розквіту та процвітання столиці Донбасу закінчилася з приходом "руського миру". Ті, хто у 2014 році кричав: "Путин, введи войска!" не припускав думки про те, що насправдi звуть у свій дім смерть та розруху. Сьогодні вони намагаються знайти винних, бо боляче і страшно бачити, як разом зі знищенням інфраструктури міста руйнуються їхні ілюзії щодо "правильного" курсу Донбасу. І, звiсно, найлегше сказати: "Ми не розуміли, до чого це може привести".

Більшість із них досі не вважають себе причетними до розв'язання війни та впевнені, що їхнє стояння на площі з транспорантами та участь у "референдумі" анітрохи не вплинули на подальший розвиток подій. Мовляв, ми люди маленькі, без нас все вирішили. Хоча все частіше проривається їхній жалібний писк: "Ми не голосували за війну, ми просто злякалися, що прийдуть "бендерівці" та заборонять говорити руською мовою".

Крім ідейних, було чимало таких, хто йшов на "референдум" навесні 2014-го, як осел за морквою. Не думаючи, кому це потрібно і що буде далi. А хтось реально бажав змін. І, зрозуміло, не в гірший бік. Таким було все одно, який прапор майорить у їхньому регіоні, аби пенсія чи зарплата були вищими, а ціни в магазині нижчими. Як би там не було, всі вони стали зброєю в руках ідеологів "руської весни". І це був перший крок до знищення Донбасу.

За вісім років війни донеччани пристосувалися до нових реалій життя. Одні отримали вигоду із ситуації, маючи подвійну пенсію. Як відомо, багато хто виїжджав за виплатами в Україну і не гребував оформляти соціальну допомогу в "ДНР". Інші знайшли спосіб підвищити свій добробут іншим шляхом. Здебільшого надаючи послуги населенню. Це організація перевезень в Україну і назад або переведення в готівку грошей з карток.

Із Донецька "на велику землю" їздили не лише за пенсією. У багатьох "на тому боці" залишилися батьки, діти та онуки. І, звичайно, питання не стояло про вартість поїздки, коли сумуєш за кимось, або коли твоєї допомоги потребує родич. Так само як і зняття коштів із української банківської картки за драконівські відсотки. Адже за фактом виходить дешевше, ніж подорож до України. Тому всі, хто зайняв цю нішу на новому ринку праці, вже за кілька років обзавелися елітними автомобілями та новими будинками.

Як це не сумно усвідомлювати, але вісім років війни так нічому і не навчили тих, хто одного разу вже зробив фатальну помилку. Вони, як і раніше, не відрізняли брехню від правди, вірили роспропаганді і постійно чекали каверзи з боку України. Їздили "у справах" у Маріуполь, Волноваху, Краматорськ, Бахмут, Дніпро чи Київ, але ні на мить не засумнівалися у метi "спецоперації" - "дефашинізація" та "денацифікація". Цікаво, хтось із них бачив "нациків", які гуляють українськими містами? Але по телевізору їм сказали, що вони є, а отже, немає місця сумнівам у їхніх головах. І вони з легкістю зробили другий крок, що веде Донбас у прірву.

І як ви розумієте, це не пенсіонери пишуть, а цілком молоді люди, які інформацію можуть черпати не тільки з телевізора. З радістю вони зустрiчали поглядом винищувачі, які летіли бомбардувати Маріуполь. І цілком серйозно розповідали один одному історію про те, що доблесна російська розвідка дізналася про плани "укронацистів", які збиралися напасти на Донецьк у святковий день 8 березня та розбомбити його вщент. Але, мовляв, Путін спрацював на випередження, за що йому величезна подяка. Вкотре, «благодійник», «рятує» Донбас.

Пробиті роспропагандою та "ідейні" відверто дратують своєю тупістю. І більше претензій не до пенсіонерів (що з них візьмеш!), а до людей середнього віку. Незважаючи на очевидне, вони і сьогодні з упевненістю стверджують, що Донецьк планомірно знищується НАТОвською зброєю і щиро обурюються, коли чують, що місто разом з людьми вбивають "визволителі" та "захисники". У них немає жодного сумніву в тому, що Донецьк після закінчення війни відбудують і повернуть йому колишню красу тi, хто його сьогоднi вбиває. І наводять як приклад "бурхливе" будівництво в Маріуполі. На їхню думку, всі ці картонні споруди, які там зводяться - це рівноцінне відновлення. Тобто знесли театр, а замість нього збудували будиночки, як Ніф-Ніф та Нуф-Нуф з казки "Три порося". Але для "руськомирівців" це не плювок в обличчя, а допомога від «старшого брата».

Не ображає їх і те, що з лютого доводиться бігати містом із пластиковими баклажками у пошуках технічної води. Рудої, брудної, смердючої, яка годиться тільки для змиву унітазу. А у дворах кремлівських маріонеток ще влітку пробурили свердловини та встановили фільтри трифазного очищення. I спеціально для них завозять чисту воду, якою наповнюють басейни.

Не принижує їх і сумнівна якість продукції в магазинах. В Донецьк зараз везуть те, що не користується попитом у російських споживачів. І часто на полицях супермаркетів лежить прострочений товар. Мабуть в їхньому розумінні такою має бути плата за «ми за вас воюємо»?

Лікарні, магазини, торгові центри, ринки, готелі, житлові будинки... З кожним днем ​​у Донецьку дедалі більше руйнувань. Стадіон "Донбас-Арена", яким так пишалися донеччани, вже вкотре потрапляє під обстріл. Неважко помітити, що філігранно знищується саме центр міста. Як і у Маріуполі. Підприємці масово закривають торгові точки. Мешканці втомлюються вiд обстрiлiв i залишають "столицю". Хтось переїжджає до тихих міст, таких як Харцизьк чи Зугрес, а хтось наважується виїхати за межі "республіки". Мирного населення стає з кожним днем ​​менше. І все частіше на вулицях зустрічаються бородатi озброєні люди у військовій формі з характерним кавказьким акцентом чи специфічним розрізом очей. Думаю, не за горами той день, коли ті, недалекі, зрозуміють, кого насправді треба було боятися – міфічних "бендерівців" чи цих, реальных, з автоматами.

Люся Молчанова, Донецьк, для «ОстроВа».