«Працюємо на 200 %»: рятувальник з прифронтового Донбасу про роботу в умовах війни

26-річний Артур Соколенко очолює караул Державної пожежно-рятувальної частини у місті Білицьке (Донецька область) 19-ДПРЗ. Хлопець розпочав службу у 2014-му році. Надзвичайник розповів «ОстроВ», що змінилося у роботі рятувальників від початку повномасштабного вторгнення та які виклики працівникам ДСНС доводиться долати у воєнний час.

ФОТО_1. Артур Соколенко працює рятувальником з 18 років

Звиклі до небезпеки

Загін, у якому працює Артур Соколенко, обслуговує кілька десятків населених пунктів Покровського району та частково Олександрівський. Зараз білицькі рятувальники періодично виїжджають на ліквідацію наслідків обстрілів за межі своєї зони обслуговування – це Краматорськ, Покровськ та інші міста області. Принцип роботи не змінився, каже чоловік, але рівень психологічної напруги тепер геть інший.

-Ми звикли працювати в умовах підвищеного ризику, кожна пожежа, кожна надзвичайна ситуація – це завжди небезпечно. Але зараз, коли ти усвідомлюєш, що саме стає причиною цих пожеж, сприйняття змінюється, – ділиться думками Артур. – До роботи ставимося максимально серйозно, працюємо на всі 200%, але, навіть за умови повного дотримання інструкцій ми ніколи повністю не контролюємо ситуацію. Якось вчергове обстріляли Добропілля, ми виїхали на ліквідацію наслідків (тоді влучили у адмінбудівлю). Коли вже прибули на місце та розпочали роботу, спрацювала сирена і в цю ж саму будівлю прилетіла наступна ракета. Таких випадків зараз дуже багато, передбачити, куди влучить ворог, неможливо.

Раптом «тривога»…

На випадок ввімкнення сигналу повітряної тривоги надзвичайники мають певний алгоритм дій.

-Якщо ми працюємо на пожежі і розпочинається обстріл, ми повинні вимкнути всю техніку, покласти «рукава» та швидко віднайти укриття (це може бути будь-яке заглиблення у грунті, або поребрик). Працюємо ми завжди у бронежилетах і касках. Взагалі-то, це звичайні правила поведінки під час обстрілу, які стосуються і решти населення. Важливе – маємо лежати якомога далі один від одного. Щоб, у разі, якщо з кимось щось станеться, інші могли надати першу допомогу.

Я вам відверто скажу: це страшно. Ми всі люди, це нормальне відчуття під час небезпеки. Але ми не маємо часу боятися. До того ж, недарма кажуть: «один у полі не воїн». Я їду на виклики зі своїми хлопцями, вони всі професіонали, я можу їм довірити власне життя. Ми підтримуємо один одного. На виклики зараз разом з нами виїжджає керівництво. І от ти дивишся і думаєш: якщо полковник йде в середину того пекла, як я можу собі дозволити боятися? Коли працюєш у злагодженому колективі, всі острахи залишаються на другому плані.

Без наслідків не буває

Артур Соколенко був у складі групи рятувальників, які ліквідували наслідки обстрілу житлового кварталу у Часів Ярі. 10 липня ракета вщент зруйнувала 5-поверховий гуртожиток і під завалами опинилися кілька десятків людей. Робота рятувальників тривала кілька днів.

Все, що залишилось від п’ятиповерхового гуртожитку

-На третій день розкопок ми знайшли тіло 9-річного хлопчика, – згадує Артур. - Його родина також була під уламками. Вони загинули всі. Особисто для мене найважчі випадки, коли серед загиблих є діти. Бачити таке жахливо. І емоційно буває достатньо складно. Як батько, іноді мимоволі уявляю, що подібне могло б статися і з моєю родиною. Від цього дуже моторошно, людям співчуваємо завжди всім серцем.

Поранені є після кожного приліту, каже рятувальник.

-Це не обов’язково відірвані кінцівки або осколкове поранення, – пояснює він. – Але без наслідків не буває. Приліт снаряду завжди супроводжується гучним звуком, вибуховою хвилею. Людина, яка знаходиться поруч в цей момент, навіть, якщо встигне закритися від хвилі, може отримати струс мозку або інші травми. Ну, і «найпопулярніше» – це контузія.

Каски та «броніки» мають захищати власне рятувальників

Під час війни навчальних тривог не буває, каже надзвичайник. До кожного сигналу сирени у ДСНС ставляться дуже серйозно.

-Зараз, як би прикро це не було, люди звикли до війни. Мешканці повітряну тривогу часто ігнорують, чим постійно наражають себе на небезпеку. Ми перші, хто бачить наслідки, і, якщо б люди дотримувалися правил безпечної поведінки та не сприймали сирену як фоновий шум, було б набагато менше жертв. Навіть коли вдома після зміни сплю, я напоготові: у разі сигналу повітряної небезпеки вдягаюся беру тривожну валізку та виходжу в коридор. Чекаю, допоки не прийде повідомлення про відбій тривоги. В частині ми завжди спускаємося в укриття. Одразу, без «перекурів».

Обов’язків побільшало

Обов’язків у воєнний час у служби ДСНС побільшало. Зараз, крім виїздів на ДТП, гасіння пожеж, рятувальники відновлюють будівлі після обстрілів, допомагають людям під час евакуації, розвантажують гуманітарку, підвозять воду. «Будь-які ситуації, де наша допомога може стати в нагоді, це все зараз наша робота», – кажуть надзвичайники.

Крім праці за графіком, Артур разом із товаришами по службі допомагає постраждалим від ворожих ракет землякам у вихідні.

-Днями був обстріл Добропілля, прилетіло у житловий район, постраждало кілька будинків. Вибуховою хвилею вибило вікна, позносило дах, дуже багато інших пошкоджень. Комунальна служба іноді просто не встигає охопити такий обсяг роботи, до того ж, багато працівників евакуювалися. Тому ми запропонували свою допомогу і разом з хлопцями ремонтуємо зараз покрівлю. Нам виділили будматеріали. Так, роботи багато, але як можна пройти повз чужу біду? Серед постраждалих багато людей похилого віку, які самостійно не можуть нічого зробити, а коштів, щоб найняти когось, не мають.

Рятівники обслуговують кілька десятків населених пунктів, а по вихідним ще й волонтерять

Від початку повномасштабної війни з росією випадків звільнення у частині, де працює Артур, не було. Навпаки, каже він, багато чоловіків, які раніше працювали в структурі, повернулися до служби.

-Оскільки працюємо ми на контрактній основі, можна вступити знову до лав ДСНС у будь-який момент. Тому зараз нас побільшало. Серед тих, хто перебував на службі, коли розпочалася війна, залишилися всі. Є ті, хто має родини, маленьких дітей. Вони зазвичай просто переїжджають до більш безпечних регіонів, але залишаються у ДСНС, – розповідає рятувальник. – Роботи зараз для наших хлопців багато по всій країні, допомога потрібна завжди.

Рятувальник зазначає: навіть якщо у місті розпочнуться активні бойові дії, працівники ДСНС залишатимуться до останнього, бо покинути рідну Добропільщину без допомоги просто не зможуть.

-Це наш рідний дім, тут і зараз живуть наші бабусі, дідусі, друзі та батьки. Напризволяще ми нікого не покинемо, це точно. Наші Збройні сили ціною власного життя бережуть нашу безпеку і поки вони воюють там, ми допомагаємо тут. Доки будуть сили та можливості для того, щоб обслуговувати населення, ми виконуватимемо нашу роботу.

P.S. За два дні після розмови з Артуром Соколенко, росія обстріляла Білицьке. Під час роботи рятувальників почався повторний обстріл міста. Двох співробітників 19-ДПРЗ було важко поранено. Наступного дня один з них, 25-річний Юрій Мінаков, помер через отримані травми.

Яна Сергєєва, Добропілля, Донецька область. Фото авторки та Артура Соколенка