Про далекобійні ракети, сучасні винищувачі, дипломатію і трибунал над Путіним і Лавровим. Огляд західних медіа

США схиляються до того, щоб дозволити Збройним силам України бити далекобійними ракетами вглиб Росії. Про це днями повідомив британський The Times: у виданні припустили, що рішення буде прийнято найближчим часом. Воно означатиме зелене світло на використання за призначенням не тільки американських далекобійних ракет.

Як пояснили у The Times, “військові хочуть мати можливість знищувати російські бомбардувальники, які скидають на українські об'єкти “планерні бомби” – відносно дешеві переобладнані бомби з системами наведення – зі спустошливим ефектом. Вони здатні запускати бомби на десятки кілометрів за лінію фронту. Якби Україна раптово змогла застосувати таку зброю глибоко всередині Росії, це змусило б Москву відвести свою авіацію ще глибше, а це означало б, що літакам знадобиться більше пального, щоб дістатися до лінії фронту. Це, своєю чергою, могло би обмежити кількість вильотів, які спроможні здійснити російські військово-повітряні сили”.

“Британія поставила Україні, як вважається, невеликий запас ракет Storm Shadow, які мають дальність польоту близько 155 миль, що втричі перевищує дальність ракет, які Україна використовувала до цього часу. Ракети Storm Shadow особливо корисні для атакування бункерів. США надали Україні найдалекобійнішу версію ATACMS – балістичної ракети, яка може пролетіти 190 миль (300 км). Хоча Україна може використовувати іншу зброю, надану їй Заходом, для ураження цілей на території Росії, їй заборонено використовувати ракети великої дальності через побоювання США щодо ескалації конфлікту. Росія не має таких обмежень. Минулого тижня Москва отримала від Ірану понад 200 балістичних ракет малої дальності Fath-360. Ракети мають дальність польоту до 75 миль, що дозволяє Росії вражати цілі далі на території України. Така поставка, ймовірно, відіграла певну роль у зміні позиції США”, – написали у британському виданні.

“Захід не стикався з чимось подібним до того, з чим стикався Мунфіш”

До цього часу союзники знову обговорювали проблему поставки Україні винищувачів F-16. Спонукала обговорення загибель одного з найвидатніших українських пілотів, Олексія Меся, в одному з перших поставлених в Україну сучасних винищувачів.

У The Wall Street Journal, яке перше повідомило про трагедію, зазначили, що “західні пілоти, навіть після завершення навчання, часто багато місяців літають зі своїми підрозділами та на навчаннях, перш ніж спробувати виконати складні місії в зонах бойових дій. Українські ж пілоти швидко перейшли від тренувань до бою. Зараз західні посадовці обговорюють мудрість рішення України використовувати нові літаки в бою лише через кілька тижнів після їхнього першого прибуття в країну, і відправляти в політ на них пілотів, які мали обмежену кількість годин польоту на новітньому американському літаку. Коригувати поточну програму підготовки українських пілотів поки не планують, але “катастрофа показує, що трапляється, коли ви намагаєтеся поспішати”, сказав один високопоставлений представник оборонного відомства”.

У виданні, втім, наголосили, що “навчання українських пілотів затягнулося на місяці, поки адміністрація Байдена вирішувала, чи дозволити союзникам передавати літаки. На той час, коли літаки прибули, Україна зіткнулася зі зростаючим шквалом ракет і вибухових дронів, які вивели з ладу кілька електростанцій та інших об'єктів енергетичної інфраструктури, що призвело до віялових відключень електроенергії по всій країні”.

Як говорилося далі в тексті, “російська ракета вибухнула біля F-16 незадовго до того, як він зник з радарів, заявив американський чиновник, що наводить на думку, що вибух або пошкодив літак, або змусив пілота маневрувати надто низько над землею, що призвело до катастрофи. …За словами високопосадовця з оборонного відомства, перед катастрофою представники данського уряду висловлювали занепокоєння щодо здатності деяких пілотів літати самостійно. Українські пілоти мали багаторічний бойовий досвід на своїх старих радянських літаках, але деяким з них було важко вчитися керувати сучасними F-16, зокрема, тому, що навчальні посібники були англійською мовою, а не всі пілоти мали достатнє знання англійської мови. За словами західного чиновника, деякі пілоти, які розпочали навчання в Данії, провалили програму”.

Але, наголосили у WSJ, “Месь, відомий як “Мунфіш”, не був одним з тих пілотів, які викликали занепокоєння. Він був серед невеликої групи пілотів, які пройшли прискорений курс підготовки на данській військово-повітряній базі в Скридструпі, адаптований до сценаріїв, з якими їм доведеться зіткнутися на полі бою. За словами американського високопосадовця, пілоти зосередилися на протиповітряній обороні, а не на вивченні всіх місій, які здатні виконувати багатоцільові літаки. Військово-повітряні сили України заявили, що Месь збив три крилаті ракети і один безпілотник, перш ніж розбився. “Олексій врятував українців від смертоносних російських ракет, –  йдеться у заяві ВПС. – На жаль, ціною власного життя””.

“Українські і західні посадовці відмовилися надати точні цифри, але вони визнають, що пройдуть місяці, перш ніж Україна матиме достатньо підготовлених пілотів для управління повною ескадрильєю F-16. …Україна, можливо, поспішила із застосуванням своїх F-16 і їхніх пілотів у бою відразу після навчальної програми, але до цього рішення Київ змусила війна, сказав колишній пілот. І це не означає, що Месь не був готовий до бою. “Ці хлопці – колишні бойові пілоти, це не те, що ми прискорено готували новачків. Багато хто з них мали талант, – сказав співрозмовник. – Я би ризикнув сказати, що Захід не стикався з чимось подібним до того, з чим стикався “Мунфіш””.

В іншому тексті The Wall Street Journal  заглибився в передісторію трагедії: “На зустрічі з американськими сенаторами у червні 2022 року двоє найвідоміших військових пілотів України переконували їх щодо винищувачів F-16, коли один із сенаторів висловився, щоб розвіяти їхні сподівання. “Я сказав їм, що це буде важко продати”, – розповів пізніше сенатор Ліндсі Грем. Але він був вражений пристрастю і харизмою двох пілотів і пообіцяв допомогти переконати адміністрацію Байдена дати винищувачам зелене світло. Пілоти, Андрій Пільщиков і Олексій Месь, колишні одногрупники, найбільш відомі за позивними “Джус” і “Мунфіш”, вистояли. Обидва вже мертві. Джус загинув у серпні минулого року у віці 30 років під час нещасного випадку на тренуванні. Мунфіша вбито минулого тижня у віці 30 років під час пілотування одного з літаків, за отримання яких Україною він так наполегливо боровся”.

Як зазначили у WSJ, “партнери Києва на чолі зі США надають Україні все більш досконале озброєння у все більших обсягах. Але це обладнання часто надходить після місяців обговорень, коли західні союзники спочатку опираються закликам надати більш сучасне обладнання, тільки щоб погодитися на багато місяців пізніше. Такий перервний потік давав українським військовим менше часу на інтеграцію складного і потужного озброєння, залишивши військово-повітряним силам, які вже працюють на межі своїх можливостей, битися з невеликою кількістю високотехнологічних машин, кинутих прямо у повномасштабну війну”.

“Американські посадовці кажуть, що така поступовість спрямована на те, щоб забезпечити Україну необхідним озброєнням, не провокуючи ескалацію у відносинах з Росією, – пояснили в американському виданні. – Критики кажуть, що це коштувало Україні можливості завдати крупних ударів по російській армії і дало Росії час, щоб випередити і протидіяти наступним крокам України. Тим часом Україна втратила багато своїх найкращих і найздібніших, які першими взяли зброю проти російських загарбників. Серед них – найкращі українські пілоти, покоління, яке виросло в незалежній від Москви країні і було готове боротися за неї якою завгодно зброєю”.

“У США їх вшанували сенатори, в тому числі Грем, який обмінювався з пілотами повідомленнями після їхнього візиту до Вашингтона і знову зустрівся з ними під час однієї зі своїх поїздок до України. Будучи одним з найпалкіших прихильників надання Україні зброї, Грем працює над розширенням програми підготовки пілотів F-16 і навіть закликав дозволити відставним пілотам F-16 США і НАТО воювати в Україні. “Найкраще, що ми можемо зробити в пам'ять про цих хлопців, які загинули, – це подвоїти зусилля і переконатися, що їхня смерть не була марною””, – процитували у The Wall Street Journal.

У боротьбі за справедливість

Тексти, які публікують західні медіа останніми тижнями, містять багато свідчень про дипломатичні і лобістстські намагання громадян і друзів України змінити стан справ і у найвищих владних кабінетах, і, відповідно, на полі бою. Наприклад, у західних виданнях продовжують з’являтися тексти про наголошено дбайливе ставлення українських військових до мешканців контрольованої ними наразі частини російської Курської області. Це мало би справити враження, зокрема, на міжнародні гуманітарні організації, яким достеменно відомо про численні злочини росіян на окупованих ними територіях України.

Наприклад, у тексті The Wall Street Journal  йшлося про жінку, про яку донькам за кордоном сказали, нібито її стратили українські військовослужбовці. Згорьовані доньки скоро побачили натомість жінку на відео під час отримання нею гуманітарної допомоги від тих таки українських військовослужбовців. Ті ж таки військовослужбовці допомогли родичкам поновити зв’язок, а пізніше зустрітися, на Сумщині, куди евакуювали жінку і де вона раніше жила тривалий час.

The Washington Post  опублікував цікаву історію про спроби українських церковних діячів вплинути на позицію впливових республіканців щодо допомоги Україні. У тексті зазначено, що білі євангельські християни у США підтримують переважно республіканців, зокрема, Дональда Трампа. Тому зв’язки і активність українських протестантських пасторів у США мала суттєвий вплив на ключових політиків і посадовців у цьому таборі, зокрема, коли йшлося про розблокування військової допомоги Україні.

У той час як російська пропаганда широко поширює у Сполучених Штатах твердження про переслідування українською державою християн, маючи на увазі пов’язану з Москвою Українську православну церкву, українські пастори свідчать про релігійну свободу в Україні, де процвітають протестантські спільноти, і розповідають про переслідування в Росії і на окупованих територіях України євангельських християн, руйнування протестантських церков, вбивства цілих сімей російськими безпілотниками і ракетами.

Окрім них, до переконування республіканців долучається Українська грекокатолицька церква, зазначили у The Washington Post. Оскільки номінований Трампом на посаду віцепрезидента Джі Ді Венс є не тільки одним з найбільш впертих – і тепер найбільш впливових – україноскептиків, але й віпуючим католиком, йому нададуть свідчення переслідування росіянами УГКЦ на окупованих ними українських територіях.

Нарешті, цікавими і важливими новинами поділився The Guardian. Як повідомили там, “новий лейбористський уряд хоче надати нового імпульсу дворічним міжнародним спробам створити спеціальний трибунал, який би мав повноваження судити російське керівництво за злочин агресії, заявила лорд-канцлер Шабана Махмуд. Обговорення супроводжуються суперечками щодо відповідного органу для створення спеціального трибуналу, а також побоюваннями в США, що якщо якась організація буде уповноважена позбавити російське керівництво імунітету від переслідування в іноземному суді, західні лідери можуть зіткнутися з загрозою судових дій у майбутньому. Великобританія була однією з рушійних сил в основній групі з 40 країн, які шукають механізм притягнення до відповідальності трьох російських лідерів – Владіміра Путіна, прем'єр-міністра Міхаіла Мішустіна і міністра закордонних справ Сєргєя Лаврова”.

Як пояснили у британському виданні, Шабана Махмуд “виступала напередодні зустрічі міністрів юстиції країн-членів Ради Європи у Вільнюсі, на якій обговорюватимуться шляхи просування обговорення щодо формату міжнародного трибуналу на кшталт Нюрнберзького, який міг би мати глобальну легітимність. Це вперше лейбористи в уряді порушили питання про притягнення Путіна до відповідальності за вторгнення в Україну. …Махмуд сказала, що уряд хоче знайти механізм, який “діятиме, відповідатиме правовим викликам і буде ефективним”, не сповільнюючи процес. Вона додала: “Ми дуже віддані Раді Європи та Європейській конвенції з прав людини, і це ніколи не було більш важливим, ніж зараз, через те, що відбувається в Україні””.

“У Великій Британії ідею створення спеціального трибуналу найбільше просувають адвокат з прав людини Філіп Сендс і колишній прем'єр-міністр Гордон Браун, – додали у The Guardian. – Вони стверджують, що шлях до спеціального трибуналу через Раду Безпеки ООН заблокований через існування російського вето, що робить Раду Європи найкращою альтернативою. Міжнародний кримінальний суд (МКС) не може розглядати справи про злочин агресії, на відміну від окремих воєнних злочинів, оскільки ні Росія, ні Україна ще не ратифікували повністю Римський статут, який заснував МКС. Хоча МКС видав ордери на арешт Путіна за його роль у викраденні українських дітей, а також колишнього міністра оборони Сергія Шойгу за бомбардування української енергетичної інфраструктури з жовтня 2022 по березень 2023 року, стверджується, що він не може судити трьох ключових членів російського керівництва, які керували вторгненням в Україну у лютому 2022 року. Прокурор МКС Карім Хан мав переговори з Махмуд цього тижня. У минулому він ставив під сумнів цінність спеціального трибуналу, якщо той дублює роботу МКС”.

“У 66 років він мав би бути на пенсії, але йому подобалася його робота”

Між тим, протягом тижня найбільші західні медіа опублікували чимало текстів про російські ракетні удари по Полтаві, які вбили близько шести десятків людей і поранили, у тому числі важко, близько трьох сотень. Один з найвражаючих, найлюдяніших текстів опублікував The Washington Post.

“За межами головного храму міста в повітрі пізнього літа дзвонили дзвони.

Понад 500 людей обступили білу каплицю, де було виставлено труни шести солдатів, накриті синьо-жовтими прапорами і обіймами членів сімей. Кришки – зазвичай відкриті – було закрито: свідчення руйнівної сили ракет. З півдюжини дерев'яних хрестів, на кожному з яких було написано ім'я, звисали молитовні хустки. 55-річний інженер. 52-річний викладач. 50-річний адміністратор. 31-річний інструктор. 52-річний курсант. 32-річний водій. Чоловіки у військовій зеленій формі тримали фотографії кожного в рамці, з чорною смужкою в кутку. Інші вишикувалися за трунами, притискаючи до себе гвинтівки. 56-річна жінка серед присутніх, яка кілька днів чергувала біля моргу з тілом її сина, намагалася знайти його труну. Вона була в тій самій довгій зеленій сукні, з тим самим пластиковим пакетом через плече, що й кілька днів тому”, – говорилося в ньому.

Головні герої цього тексту – пенсіонер Петро Городницький, який загинув від удару, його син, військовослужбовець Олександр, дружина Олександра і 11-річний син Дмитро. Про Петра Городницького у The Washington Post написали, що “у 66 років він мав би бути на пенсії, але йому подобалася його робота охоронця. Він працював у кампусі Військового інституту телекомунікацій та інформаційних технологій протягом 15 років – старожил у порівнянні з курсантами, які проходили через виш, – і часто змагався з молодими хлопцями, перевершуючи їх у фізичній вправності. Цей підробіток також приносив йому вільні гроші, які він надсилав своїм трьом онукам разом з овочами, медом і яблуками зі своєї ферми. На їхнє прохання він нещодавно посадив шість нових сортів фруктів”.

Чоловіка ховали у селі на Полтавщині, де він жив. “Військові запропонували заплатити за ділянку на кладовищі для солдатів, до яких Петро не належав, але Олександр вважав, що його місце тут же, де поховані його батько і батько його батька, – розповіли в американському виданні. – Усі чоловіки в їхньому роду дожили майже до ста років. Олександр очікував того ж від Петра, якого він востаннє бачив на риболовлі в липні, все ще зайнятого та активного. “Він почав робити ремонт у себе вдома, коли мені було близько 6 років, – розповіла онука Петра Діана Глова, студентка в Києві. – Я жартувала, що він ніколи не закінчить цей ремонт. На жаль, саме так і сталося”. Сусіди зібралися під тінню високого клена, неподалік від яблуневого саду, де на деревах важко висіли фрукти. Олександр не знав, хто збиратиме врожай цього року. Напередодні, приймаючи важкі рішення про те, що робити з живністю, яку залишив Петро, вони зарізали його овець. Не залишилося нікого, хто б міг про них подбати. “Всі чекають на смерть на фронті, – сказав священик. – Але, на жаль, це сталося в місті””.

“Вони заспівали і запалили тоненькі свічки. Дмитро притиснув до себе руде смугасте кошеня. Він був більше дитиною, ніж чоловіком, хоча тепер, коли його батько пішов воювати, а дідусь помер, він буде вдома єдиним чоловіком. Четверо чоловіків внесли труну до кузова синьої фермерської вантажівки, бічні дзеркала якої були зав'язані фіолетовими хустками, щоб приховати будь-яке віддзеркалення. Їхні ноги хрускотіли сухою травою, коли вони прямували до місцевого кладовища. Олександр ішов поруч із дружиною, заспокоюючи її. “Мені не подобається, коли люди кажуть, що він помер, – сказала вона. – Його вбили. Він не служив. Він був просто охоронцем”, – процитували у The Washington Post. – Вони підійшли до кладовища – місця, яке Олександр рідко відвідував відтоді, як три роки тому його 2-тижнева донька раптово померла в колясці. Йому подобалося уявляти, як його батько тримає її зараз на руках, де б не перебували їхні душі. Він мовчки спостерігав, як згрібали землю на могилу. Олександр думав про те, як сильно батько переймався його перебуванням на фронті, надсилаючи йому каву, сигарети і, звичайно ж, яблука, щоб скрасити його день. А тепер його не стало”.

“Росії, по суті, немає ніякого діла”

Наостанок – текст The Times про колаборантів: тема, яка знову серйозно постала перед українським суспільством після недавніх спустошливих ударів по Полтаві і Львову, які, як припускають, могли навести щирі місцеві симпатики Росії або запроданці.

Кореспондент британського видання відвідав в’язницю для колаборантів у Запоріжжі. Як розповів він, “за словами Микити Завгороднього, начальника оперативного відділу в'язниці, 98 відсотків ув'язнених, незалежно від мотивації та обставин, підписали заяву з проханням врахувати їх у майбутніх обмінах ув'язненими з Росією. Деяким це дозволить жити в країні, яку вони вважають своєю справжньою батьківщиною. Для інших це єдиний шанс на скорочення строку ув'язнення. У будь-якому випадку, шанси на обмін невеликі. Досі лише троє ув'язнених брали участь в обміні, двоє з яких були священиками Московського патріархату. “До решти з них Росії, по суті, немає ніякого діла”, – сказав Завгородній”.

“Можливо, саме тому 54-річний (одесит Олег) Бєляєв, колишній будівельник, так охоче розповідає про свої злочини. Як і всі ті, хто розмовляв з The Times, він зробив це добровільно, хоча під час інтерв'ю був присутній український тюремний офіцер. Він розповів, що працював на ФСБ з 2014 року, коли брав участь у жорстоких зіткненнях з прихильниками революції на Майдані, яка скинула проросійського президента Віктора Януковича. Роками він складав для ФСБ списки прихильників Майдану, щоб, коли Росія вторгнеться, “у нас були імена всіх тих, хто підтримував нацистський режим”, сказав він”.

“Після повномасштабного вторгнення його куратори стали більш вимогливими, – розповіли у The Times зі слів Бєляєва. – У серпні 2022 року, за його словами, йому доручили вивісити російський триколор з вікна будинку на проспекті Небесної Сотні в Одесі, названому в пам'ять про загиблих під час Майдану, з написом “Одеса – російське місто”. Йому сказали зробити це у визначений час, коли на вулиці внизу стоятиме агент, готовий це сфотографувати. Вже за годину фотографія була в усіх російських державних медіа. Бєляєва заарештували через місяць після того, як він викрав місцевого бізнесмена, який жертвував гроші батальйонам “Азов” і “Айдар” української армії, намагаючись залякати його. Він вважає, що стільки років служби на користь Москви не залишаться без винагороди. “Я вірю, що мої командири про мене не забудуть”, – сказав він”.

Автор тексту зазначив, що не в і ув’язнені мають настільки очевидну провину і що Україні варто змінити законодавство про покарання за колабораціонізм, щоб уникнути зісковзування до сліпої помсти. Так, він розповів ще одну історію, від засудженого до восьми років ув’язнення харків’янина:

“Олександру Чикіну навіть не спадало на думку, що він міг робити щось погане, живучи в окупації в рідному місті Куп'янську. Коли у вересні 2022 року росіян вигнали з міста, він пішов до відновленої української влади і сам розповів, як він і ще кілька людей очолили районну патрульну групу за відсутності функціонуючої поліції. За його словами, він не усвідомлював, що таким чином мовчазно співпрацював з окупантами, які з часом почали контролювати патрулі. Коли Україна звільнила його місто, його заарештували, а минулого місяця засудили до восьми років позбавлення волі. …За два роки, що минули з моменту арешту, 47-річний Чикін, однак, змирився з законом і визнає свою провину, як і його сім'я, сказав він. “Тому що це правда: я зробив це, я працював з ними, і це моє покарання””.

Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”