Повна "білочка". Донецький щоденник

Звичайно, це суб'єктивно, але коли тобі по телевізору раз у раз розповідають про нові проєкти розвитку «республіки», а за фактом вже до дірок затерли кадри будівництва донецького перинатального центру (бо більше й показувати нічого), то мій настрій стане зрозумілим. Особливо донеччанам старше 20-ти, яким є із чим порівнювати. Боляче бачити, як усе деградує там, де колись був розвиток.

Ще якихось десять років тому Донецьк славився своїми театрами. І навіть уважався балетною столицею. З 1994 року тут проходив Міжнародний фестиваль "Зірки світового балету". Артистів Донбас Опери запрошували на гастролі не лише до країн Євросоюзу, а й до Японії та США. Сьогодні ж трупа може показати свої постановки лише поціновувачам мистецтва на території РФ. І, можливо, їх можуть запросити ще до Китаю – ходять такі чутки.

До речі, театр Донбас Опера працює і зараз. Хоча знають про це ті, кого називають «театралами». Адже на перший погляд, будівля із забитими фанерою вікнами, посіченим осколками фасадом та відсутністю афіш, здається закритою. Тому ніхто з перехожих навіть не додумається зайти всередину, щоб поцікавитись репертуаром.

Хоч як дивно, порожніх місць на спектаклях практично немає. Частину квитків викуповують профспілки для працівників підприємств та студентів. Інша частина продається, так би мовити, постійній публіці через квиткових агентів.

Драматичний театр чи як його зараз називають – «Муздрама імені М.М. Бровуна» користується у глядача більшою популярністю, ніж театр опери та балету. Тут часто бувають прем'єри та квитки купити дуже складно. Черга іноді стоїть у день старту продажів навіть на вулиці. Але досвідчені театрали з сумом зазначають, що постановки стали з 2014 року якимись убогими та вульгарними. Складається враження, що артисти навмисно опускаються до рівня глядачів з примітивним мисленням. Ну, власне тих, хто сьогодні населяє Донецьк. І на превеликий жаль, театр не намагається підвищити культуру тих, хто «понаїхав», а задовольняє їх попит на невигадливе видовище.

З першим весняним теплом на бульварах та в парках стало помітно більше людей. Молоді матусі ходять з колясками, на лавках сидять пенсіонери, відкрилися літні майданчики кафе. Здавалося б усе, як і раніше. До того, як українські прапори змінилися на російський триколор. Але таке відчуття, що разом із Україною з міста пішло життя. Навіть діти не так жваво бігають і не так дзвінко сміються.

Проте сумно у Донецьку не лише ходити вулицями, гуляти у парках та відвідувати театри. Сумно навіть заходити до супермаркетів.

У «Першому республіканському» (віджата мережа АТБ) сморід стоїть такий, що тільки переступивши поріг, одразу хочеться вискочити назад. Не кажучи вже про те, щоби щось купити. Асортимент товару, його зовнішній вигляд не витримують жодної критики. Найчастіше на полицях лежить прострочений товар. Овочі в основному в'ялі чи гнилі.

Трохи веселіше у супермаркеті «Молоко» (віджатий Амстор). Тут пахне свіжою випічкою, що відразу подобається. У торговому залі метушаться робітники, які розкладають товар. Асортимент кращий, але продукти все одно середньої якості і ще нижче. Донеччани намагаються купувати, так би мовити, перевірений товар. Бажання взяти з полиці щось нове немає. Тому що методом проб і помилок кожен з них вже знайшов щодо їстівне, викинувши до цього багато різних продуктів у відро для сміття.

В «Авосьці» з асортиментом таке ж лихо, як і в інших магазинах, але славиться ця мережа саме обслуговуванням. Складається враження, що за зміну працює одна людина, яка повинна і прийняти товар, і розкласти його на полицях. А в цей час біля стрічки збирається черга в очікуванні касира.

Від магазинів «Шахтарської птахофабрики» прямо з першої думки починає нудити. Туди без протигазу заходити не можна. Та й продукція досить сумнівної якості. Отоварюються здебільшого пенсіонери, які отримують мінімалку. Тому що ціни на курятину тут значно нижчі, ніж в інших магазинах.

Правителі «народної» за весь час, що перебувають при владі, не відкрили жодного нового продуктового магазину. Тільки перейменовують ті, які побудувалися та успішно працювали за України. Декілька років тому до «ДНР» намагалася зайти російська торговельна мережа «Пятерочка», але довго не протрималася.

Натомість у кожній підворітні колишньої культурної столиці відкриваються вино-горілчані магазини. І назви у всіх промовисті – «Беленькое и красненькое», «Отвертка» та моє найулюбленіше – «Белочка».

У центрі, на Театральному проспекті, готується до відкриття черговий алкомаркет із «оригінальною» назвою «Винний дядька». Раніше на цьому місці був бутік модного одягу. А торік на бульварі відкрили магазин «Бутылка».

Така велика кількість алкомаркетів наштовхує на думку про те, що в «республіці» поставили за мету споїти більшу частину населення. Можливо, це навіть входить до концепції програми розвитку Донбасу. Щоб з бодуна ні в кого не виникало незручних для влади питань.

Під градусом, безумовно, життя в Донецьку видасться веселішим. Зайдеш з ранку до «Винного дядька» в гості, вдень у «Бутылку» зазирнеш, увечері поцікавишся, що там у «Беленькому и красненькому» подешевше можна прикупити – і «білочка» не змусить себе чекати. А в цьому стані хіба хто згадуватиме, яким був Донецьк до 2014 року, доки до міста не зайшли окупанти.

Люся Молчанова, Донецьк, для «ОстроВа»