«Настав час знищувати західну техніку одразу під час заходу в Україну». Російські ЗМІ про Україну

Після статті Медведчука про таку собі «партію миру», яка виявляється, є в Україні, в Москві провели «круглий стіл» на тему «Інша Україна: хто стоїть в опозиції київському режиму всередині країни?». «Офіс Зеленського намагається переконати світ у тому, що Україна є монолітною у своїй ненависті до Росії. Але цілі сегменти суспільства – від солдатських вдів до великих бізнесменів – не бажають подальшого посилення конфлікту... Як зробити так, щоб голос української «партії миру» був почутий не лише в Росії, а й на Заході?», - запитують стурбовані «політологи», про збіговисько яких написала газета «Вгляд».

«Москва не вважає вас ворогами...»

Один із учасників згаданого «круглого столу», якого цитує «Вгляд» - якийсь «провідний науковий співробітник інституту країн СНД» Олександр Дудчак заявив, що «незважаючи на те, що після початку спеціальної військової операції серед українців сталася якась консолідація, говорити про те, що суспільство України монолітне, не можна. Не єдина вона і щодо Росії».

«Західні ЗМІ намагаються нас переконати в монолітності антиросійської думки в Україні, що мають єдиний народ, зібраний у кулак. І навіть тут у Москві ми часом чуємо подібні голоси. Але це не так», - запевняє Дудчак.

Він наполягає, що «в Україні дуже багато людей, які, незважаючи на потужну пропаганду, на тиск, на репресії, на обстановку, часом близьку до громадянської війни, не поділяють негативного ставлення своєї влади до Росії».

 «Звичайно, Зеленський не відповідає інтересам усіх мешканців України. Йдеться про те, щоб нацистський режим на території України було замінено, щоб не було нагнітання обстановки, розпалу пристрастей. Потрібно зупинити ескалацію конфлікту з боку Заходу, про це, зокрема, говорить і «партія миру», – закликає кремлівський «політолог».

Він переконує, що «Росія має працювати на перспективу та всіма способами намагатися донести до українського суспільства одне найважливіше розуміння: «Москва не вважає вас ворогами чи відрізаною скибкою», щоб люди переходили з «партії війни» до «партії миру», до «іншої» Україну».

Про існування «іншої України» намагається запевнити росіян і Кирило Молчанов – директор, уявіть собі, «Інституту вивчення наслідків воєнних дій в Україні».

«Що таке «інша Україна»?.. Якщо виділяти конкретні соціальні групи, то «інша Україна» – це біженці, вдови військовослужбовців, котрі виходять на протестні мітинги щовихідні. Це ті, хто зрозумів, що війна – це горе. Ті, хто боїться сказати, що вони не погоджуються з політикою Зеленського», – міркує Молчанов, наполягаючи, що в Україні «досить широкі верстви населення фактично перебувають у внутрішній еміграції». При цьому «Вгляд» не приховує, що Молчанов чомусь «зараз перебуває в Європі».

«Захід відвів Україні роль країни-камікадзе, єдина мета якої – завдати максимальної шкоди Росії, - продовжує мовити з Європи «експерт» Молчанов. - І всі, хто свою країну і себе так не позиціонують – вони і є розрізненою «іншою Україною», якій для вироблення картини майбутнього потрібна якась спільна платформа».

Молчанов з чогось взяв, що «більша частина України – мирна, але зараз вона не представлена в уряді, політичній еліті».

І Молчанов, і інші «експерти» не забувають згадати статтю Медведчука, яка з'явилася нещодавно в росЗМІ, «ціль якої - показати прихильникам іншої України, що їх голос почав проявлятися публічно».

«...Ми можемо вважати цю статтю як майбутню платформу, де відбуватимуться обговорення іншої України, де зможемо зібрати свої ціннісні ідеологічні орієнтири. Це буде показувати західним країнам, які налаштовані на війну, що є й інша позиція в Україні – і вона є досить широкою (вид. «ОстроВ»)», – запевняє Молчанов.

Ще один учасник «круглого столу» - такий собі «директор Центру політичного аналізу та соціальних досліджень» Павло Данилін вважає, що «на те, що відбувається в Україні, не можна дивитися в монохромному стилі: Україна складніше, треба дати можливість виговоритися партії миру».

На його обережну думку, «є всі підстави зневажати київську владу та її лідерів, але ненавидіти тих військових, яких кидають зараз під Соледар, під Артемівськ, не виходить за всього бажання».

«Медведчук поставив цікаве та правильне питання. Якщо на Заході так широко представлена українська партія війни, а партію миру там ніхто не чекає, то, можливо, настав час все ж таки сказати про наявність цієї партії миру, тому що ця партія існує в Україні, і без неї було б неправильно оцінювати нинішній політичний український ландшафт», – робить висновок кремлівський політолог, який явно не розуміє, що насправді відбувається в Україні. Ну, і, звичайно, - хто ця партія? – Відповіді немає!

«Кримське шампанське на руїнах Капітолію»

«Московский комсомолец» взяв інтерв'ю у якогось «ветерана військової розвідки, героя Росії, полковника в запасі» на прізвище Клупов, який «закликав готуватися до наступу ЗСУ на Крим». Незрозуміло, чому «МК» не зміг знайти більш авторитетне джерело, ніж полковник Клупов, хоча б генерал-майора...

Так от, «дивлячись на проблему стратегічно», полковник Клупов звертає увагу, що «противник, з яким ми зараз воюємо, це саме США».

«І вони розуміють, що без Криму вони не володіють Чорним морем та південною частиною України. Мій прогноз такий: плани американців дуже серйозні, нам слід готуватися до відбиття заявлених атак. Але однією обороною бій не виграти. Потрібно перехоплювати ініціативу, створювати проблеми на інших ділянках фронту для того, щоб відволікти їхні сили від Криму і не дати можливості противнику зосередити на кримському напрямі достатньо сил, щоб перейти в наступ», - заявляє полковник.

І продовжує: «З іншого боку, необхідно будувати оборону безпосередньо Криму з урахуванням дій флоту, його взаємодії із сухопутними частинами та ВПС. Де, наприклад, зараз наш флот? Про нього зараз нічого не чути... Флот найближчим часом буде нам необхідний. Втім, у противника без десанту і загалом морської складової захопити Крим теж не вийде. За всю історію бойових дій у Криму це зробили лише одного разу, коли частини Червоної Армії добивали залишки білогвардійців та йшли через Сиваш та Перекоп, здійснивши штурм Криму з півночі. У всіх інших випадках завжди була присутня морська складова або її замінювали сили авіації».

На побоювання «МК», що «для атак на Крим ЗСУ використовуватимуть не лише обіцяні американцями плануючі бомби», Клупов і погоджується, і заспокоює: «Так, до атак українці можуть підключити додатково ще й реактивні системи HIMARS, які по дальності можуть дотягуватися до північно-західних територій півострова. А також безпілотники, з якими ми, до речі, навчилися досить ефективно боротися. Плюс морські дрони. Причому тепер повітряні та морські дрони починають діяти спільно. Повітряний дрон може керувати морським, і навпаки. І все це діє в автоматизованому режимі. При цьому все, що я перерахував, не є критично важливою складовою вогневої поразки. Для США та НАТО такою складовою є ударні авіанесучі групи, озброєні ракетною керованою зброєю, а також стратегічні бомбардувальники з крилатими ракетами типу «Томагавк». Із ними ми сьогодні теж можемо ефективно боротися».

Однак це газету заспокоює не дуже: вона знову висловлює надію, що «до авіанесучих груп із «Томагавками» справа не дійде».

І знову Клупов намагається начебто реально заспокоїти: «...Загроза нападу існує і зараз. І нові засоби боротьби з цією метою США, думаю, будуть поставлятися. Поки що, завдяки системі ППО, розгорнутій на півострові, ефективність цих засобів ЗСУ дорівнює нулю. У Криму ми можемо досить ефективно захищати наші об'єкти, що показують події останніх днів, коли всі дрони, що летіли на півострів, були збиті. Як кажуть, на будь-яку отруту завжди є протиотрута. До речі, у нас продовжуються нові розробки у галузі ППО. Думаю, невдовзі ми зможемо побачити нові комплекси з унікальними характеристиками, які будуть використані».

Однак висновок зі своїх міркувань полковник Клупов робить зовсім ідіотський: «Тож не сумніваюся, що ще настане час, коли ми питимемо кримське шампанське на руїнах Капітолію».

«Нехай не випробовують терпіння російського ведмедя»

Заметушився щодо долі Криму і «перший заступник голови комітету Ради Федерації РФ», відставний генерал ФСБ Володимир Джабаров. На сторінках офіційної «Парламентской газеты» він погрожує: «Якщо Україна вдарить по Криму, відповідь буде надзвичайно жорсткою».

«...Я б не перебільшував значення тієї військової допомоги, яку Захід готовий надати Україні. По-перше, наші військові до цих новин ставляться спокійно. Тому що на кожну дію незмінно знайдеться протидія – у нас є чим усе це знищувати, за це навіть не варто переживати. По-друге, на мій погляд, настав час таки знищувати ту техніку, яка йде безперервним потоком із країн Заходу, не на полі бою, а одразу при заході на територію України, разом із залізничними потягами, які її перевозять. Ми маємо на це повне моральне право. І жодного жалю тут відчувати не потрібно», - зарозуміло погрожує Джабаров.

І роз'яснює, чому «насправді ситуація може змінитися з точністю до навпаки - не на користь України»: «Розумієте, вони ж настільки впевнені в тому, що нова закордонна зброя забезпечить їм перемогу. Так, ЗРК Patriot – дуже ефективна система. Але вона вже застаріла. І ми маємо нітрохи не менш ефективні способи їй протистояти. І це ж поширюється на решту видів озброєння, передача яких Україні обговорювалася на базі Рамштайн».

Є у Джабарова і відповідь на запитання, чому США «не палають бажанням» постачати Україні свої танки Abrams. «...США чудово розуміють, що якщо ми знищуватимемо ці танки один за одним - а ми будемо, у цьому немає сумнівів - то слава Америки як провідного світового виробника і постачальника зброї сильно похитнеться. Тому я особисто не відчуваю щодо цієї нової зброї, яка має піти на територію України, жодного занепокоєння. Для нього просто немає приводу», – заспокоює Джабаров.

Ну, а з приводу погроз «вдарити по Криму» Джабаров взагалі спокійний: «...Я думаю, це все-таки з області фантастики. Тому що будь-який удар по Криму викличе надзвичайно жорстку відповідь. Я не впевнений, що в цьому випадку від ударів у відповідь не постраждають такі великі міста, як Київ, Харків і так далі. І я сподіваюся, що у київського режиму все-таки вистачить розуму подібні дії не робити...».

«...Усі кораблі Чорноморського флоту вийшли з гаваней, усі перебувають у робочому плаванні, усі заряджені «Калібрами». Отже, наш Генеральний штаб все передбачає, і Крим під надійним захистом. І удар у відповідь у разі будь-яких неприємностей буде дуже жорстким. Нехай не випробовують терпіння російського ведмедя», - знову погрожує Джабаров.

«Важко, але можна жити»

Прокремлівська газета з лицемірною та смішною для Росії назвою «Свободная пресса» слізно розповіла, «як виживають жителі Сєвєродонецька».

Уявіть: у вашу домівку увірвався грабіжник, жорстоко побив вас, убив когось із ваших рідних, розгромив усе в домі, а потім, сівши зручніше, став жалісно вас заспокоювати, що жити вам відтепер буде хоч і важко, але він зробить все можливе щоб ви не померли з голоду. Саме з такої «позиції» розповідає про життя знищеного та розореного російськими військовими українського Сєвєродонецька так звана «Свободная пресса», стверджуючи, що місто це було «звільнено після восьмирічної української окупації».

«Напевно, відзначаючи Новий рік, більшість росіян все більше думали про власні клопоти і турботи, не уявляючи собі, як живуть нові регіони Росії, які ми всі хто словом, а хтось і ділом – підтримували. Одним із звільнених після восьмирічної української окупації міст, які мені довелося відвідати, став відбитий наприкінці червня Сєвєродонецьк... Битва за місто тривала з початку березня до кінця червня - трохи менше п'яти місяців. За цей час місто зазнало страшних руйнувань. На відміну від того ж Лисичанська, звідки у командування ЗСУ вистачило розуму відійти, щоб уникнути масових втрат особового складу, Сєвєродонецьк пережив справжнє пекло», - не приховує кореспондент «СП». - Я дивлюся старі фотографії міста, і мені здається, це було зовсім інше місто. Один із ключових промислових центрів Донбасу, найбільший населений пункт агломерації у 380 тисяч осіб, місто хіміків, машино- та приладобудівників. За часів української окупації – тимчасова столиця Луганської області. На фотографіях – гарні будинки, бульвари, алеї, магазини, кафе, клуби, готелі».

Рівень лицемірства «СП» просто зашкалює: газета ніяк не приховує, що за «української окупації» Сєвєродонецьк був квітучим містом, але був знищений із приходом російських «визволителів». І логіка у «СП» залізна: квітуче місто потрібно було просто «звільнити від нацистів», а російська армія тут ні до чого: це «нацисти» та «бандерівці» самі спалили та розбомбили все довкола.

«Дороги розбиті, понівечені бронетехнікою, спалені кістяки цієї самої бронетехніки всюди – вони вже стали частиною місцевого пейзажу. Окопи та траншеї в лісі та у дворах житлових будинків – наступ давався непросто, нацисти завзято чинили опір, завалюючи трупами шлях нашим бійцям... Вздовж дороги – згорілий ліс. Говорять, бандерівці, відступаючи, підпалили його. Або створити димову завісу на шляху наступаючого супротивника. Чи то просто, щоб завдати місту якнайбільше страждань - вони хоч і називали цю територію своєю, йшли, використовуючи тактику «випаленої землі». Те саме з будинками. У місті є цілі випалені квартали – місцеві жителі розповідають, що нацисти просто підпалювали їх, щоб ніхто потім не зміг у них жити, обстрілювали з танків, артилерії – з усього, що можна. Те саме вони до цього робили в Маріуполі, а за сім років до того - в Дебальцевому», - бреше і бреше «СП».

«Але головне, що закінчився жах окупації. Зустрінуті мною місцеві жителі так і кажуть. Вони вірять і сподіваються на краще. І все це звучить на тлі руїн – деякі мікрорайони цілком нагадують Сталінград із військових фотографій. Більшість будинків серйозно пошкоджені або вигоріли вщент, ставши непридатними для проживання... Самі будинки стоять як пам'ятники, як надгробки серед змученої землі під сірим похмурим небом, з якого сочиться холодний зимовий дощ - тут все ж таки південь, і температура навіть у січні плюсова. За ними можна прочитати їхню біографію: роки безтурботного життя та місяці мученицької смерті», - продовжує лицемірити «СП».

І знову не приховує, на що перетворено місто після вторгнення російської армії: «Порожні, розбиті, завалені сміттям під'їзди. Двері деяких квартир зачинені або забиті, інші відчинені навстіж, або двері просто відсутні. Звичайна квартира пересічних людей. Все цінне давно винесли, але багато предметів побуту збереглися, начебто ще вчора тут жили. Плити, холодильники, ліжка, меблі, книжкові полиці, столи, тумбочки, настільні лампи, стільці, дитячі іграшки, на підлозі предмети одягу. В одній із кімнат, судячи з усього, у нацистів була вогнева точка - на підвіконнях мішки з піском, на підлозі розсип стріляних гільз», - знову бреше «СП» і запевняє: «ВСУшники просто заходили до квартир, виганяли мешканців (це в кращому випадку, а в гіршому - просто вбивали) і влаштовували там свої позиції».

Ну а тепер, за версією «СП», життя у Сєвєродонецьку точно покращуватиметься: «У деяких під'їздах живуть люди – про це свідчать відповідні написи крейдою чи фарбою. Дах цілий, квартира не згоріла, зверху не тече вода з розірваних труб - отже, можна жити. Головне, світло є – відновлення електропостачання було найпершим завданням нової влади після розмінування вулиць та прибирання мертвих тіл. Якщо є світло – значить, можна ввімкнути обігрівач. Дехто опалює приміщення буржуйками – їх, як і обігрівачі, масово привозять волонтери. Водовози регулярно розвозять додому воду. Тяжко, але можна жити. Гірше, ніж було – вже не буде, якщо укропи не намагатимуться знову організувати масовану атаку на місто».

І завершує свою розповідь ще більш цинічним лицемірством: «Люди це розуміють, і ніхто не скаржиться. Ні в кого немає розпачу чи озлобленості. Навпаки, силі духу та оптимізму жителів зруйнованого міста повинні позаздрити зніжені москвичі, які завжди скаржаться на депресію і постійно ниють, що їм чогось не вистачає. Ці люди точно знають, чого хочуть від життя. Знають ціну цього життя та ціну свободи. Вони пережили пекло, щоб повернутися додому, до Росії, і заслуговують на те, щоб бути росіянами набагато більше багатьох, хто отримав російський паспорт по праву народження. На них Росія і триматиметься. Нова Росія, нова нація народжується десь тут, в епіцентрі страшної трагедії та непохитної віри в Перемогу, за яку доведеться заплатити ще більшу ціну, ніж довелося…».