Два роки війни: реальні економічні підсумки обох країн

Війна – найгірше, що може статися з державою та її громадянами. Не лише у гуманітарній площині. В економічній – також. І якщо з військової точки зору у збройному конфлікті зазвичай є переможці та переможені, з економічної за підсумком – завжди "нічия".

Але Україна хоча б зберігає перспективи повоєнного "великого стрибка". А ось майбутнє для економіки країни-агресора виглядає похмурим. Причому незалежно від воєнних результатів протистояння.

Розмір має значення

Спільне економічне минуле нікуди не подінеш. Саме з цієї причини динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП) України та Росії після розвалу СРСР йшла абсолютно ідентичною траєкторією.

Ця ідентичність збереглася і після початку великої війни, коли колишні "братні союзні республіки" стали заклятими ворогами.

Інфографіка показує, що українська економіка за перший рік війни постраждала набагато сильніше. Це пов'язано з ефектом масштабу: не те, щоб російська була потужнішою (понад 60% її доходів припадає на експорт енергоресурсів, яка вже тут міць). Вона просто більша. Тому стійкіша до будь-яких криз. Іншими словами, під час шторму маленькому човні набагато простіше втопитися, ніж великому танкеру. Навіть якщо на ньому встановлені парові двигуни початку минулого століття.

Ну і звичайно, росію дуже врятували світові ціни на енергоносії, що досягли рекордних позначок. За рахунок чого її експортні доходи злетіли, незважаючи на досить жорсткі економічні санкції, запроваджені західними країнами.

В Україні теж є нафта та газ. Але далеко не в тих обсягах, що дозволяють торгувати ними на зовнішніх ринках. Плюс блокада рашистами наших чорноморських портів, якими йшов основний експорт.

Тому сумарні прямі втрати економіки за 2022 р. у грошовому еквіваленті не на нашу користь: $38,27 млрд і $21,35 млрд ВВП (у цінах 2021 р.). І ще збитки від руйнування агресором українських заводів, доріг, мостів. Вже рік тому вони сягали $400-500 млрд, за оцінками президентського офісу.

Порівняння даних за 2023 рік дозволяє говорити, що українська економіка подужувала воєнну кризу набагато успішніше – зростання 5,1% проти російських 3,6%. Але, знову ж таки, ефект масштабу. Навіть із меншим приростом ВВП росія повністю відіграла попереднє падіння. Тоді як нам до повернення на довоєнний рівень дуже далеко.

"ОстроВ" раніше зазначав, що (в обох випадках) це зростання викликане не реальним економічним підйомом, а збільшенням державних військових витрат.

Що ж до експорту, то тепер він падав по обидва боки лінії фронту. Посилення санкцій, зниження світових цін на енергоресурси – ці фактори минулого року відмінусували у РФ $167,4 млрд зовнішньоторговельних надходжень.

В України – "всього" $8,2 млрд, тобто начебто виграшна позиція. Але український експорт падав другий рік поспіль. Тоді як російський – просто "спустився з гори".

Також з обох боків фронту війна знецінила національну валюту. Співвідношення девальвації вкотре показує, що економіка країни-агресора постраждала менше.

Але економічна статистика – лише частина загальної картинки. Розглядаючи підсумки двох років великої війни, не можна спиратися лише на цифри. Є ще дуже важливі фактори, які важко підрахувати на калькуляторі.

Україна: великі перспективи

Україна отримала від Євросоюзу митний та транспортний "безвіз". Це найголовніше. Для українських товарів скасовано всі ввізні мита та антидемпінгові розслідування. Євроринок повністю відкритий для наших виробників.

Українські автоперевізники тепер можуть без обмежень доставляти продукцію європейським клієнтам (раніше діяла система, за якою на рік видавалася лімітована кількість спецдозволів для в'їзду вантажного автотранспорту з України).

Ці преференції надані тимчасово, до 1 липня ц.р. Очевидно, що офіційний Київ добиватиметься їхнього продовження. І шанси на успіх досить великі.

Сама наявність такого кейсу дає хорошу позицію на переговорах із Єврокомісією щодо митного та транспортного "безвізу" на постійній основі.

Україна стала повноправним членом об'єднаної європейської енергосистеми ENTSO-E (асоційоване членство було надано у 2017 р.). За рахунок цього можливості імпорту та експорту електроенергії різко зросли.

Якщо раніше із західного напрямку в українську енергосистему пропускна потужність становила лише 0,5 ГВт, зараз – 1,7 ГВт. Потенціал експорту е/е з України до ЄС досягає 2,5 ГВт пропускної спроможності ліній, що передають.

У грошовому еквіваленті продаж е/е на європейському ринку здатний приносити близько 70 млрд грн на рік, – зазначав раніше прем'єр Д.Шмигаль. З іншого боку, велика війна створила передумови для розвитку "зеленої" енергетики.

В урядовців з'явилося розуміння, що це не лише про екологію. Це ще й децентралізація енергосистеми, можливість безперебійного енергопостачання критичної інфраструктури (лікарні тощо). До повномасштабного вторгнення російської воєнщини цей фактор навіть не розглядався.

Так само в уряді під іншим кутом побачили проблему експортної структури української економіки. Ні, там і раніше знали, що торгувати на зовнішніх ринках сировиною – погано, в рази вигідніше продавати готову продукцію із цієї сировини. Але тільки коли рашисти заблокували чорноморські порти України, через які експортувалися зерно та залізняк (і з'ясувалося, що возити їх залізницею до балтійських портів дуже проблематично) – стало зрозуміло, що проблеми могло й не бути. Якби ми експортували макарони та сталевий прокат, зроблені на українських підприємствах із цього зерна та залізняка. Оскільки доставка готової продукції – це контейнерні перевезення. Вони гнучкіші і більш універсальні з боку логістики (можливість використання залізницю та автотранспорт, крім морського).

Це ті самі передумови для післявоєнного економічного зростання, про які йшлося вище. До них треба віднести й розвиток військово-промислового комплексу. Раніше воно розглядалося лише як одна з додаткових опцій. Тепер зрозуміло, що це крайня потреба.

Серед іншого тут можна виділити досягнуті домовленості з німецьким концерном Rheinmetall про будівництво заводу з виробництва боєприпасів в Україні (зараз на стадії меморандуму) та з чеським VOP CZ (вже підписано контракти на будівництво заводу з випуску та ремонту бронетехніки).

Повертаючись до наслідків чорноморської блокади, слід зазначити, що вона "оживила" дунайські порти України, які до війни перебували в стані "тихого занепаду". За 2023 р. "Ізмаїл", "Рені" та "Усть-Дунайськ" наростили перевалку вантажів у 6 разів до довоєнного показника, до 29 млн т – за даними Адміністрації морпортів України.

У портах Дунаю розпочато експлуатацію 20 нових вантажних терміналів. Планується ще 15 інвестпроєктів на понад $120 млн, у т.ч. за рахунок кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку.

Крім того, незважаючи на всі проблеми з вантажоперевезеннями у західному напрямку, перейшла у практичну стадію інтеграція України до єдиної залізничної мережі ЄС. Агентство міжнародного розвитку США USAID та ПАТ "Укрзалізниця" у грудні минулого року підписали меморандум, який передбачає технічну підтримку будівництва залізничної євроколії від станції Мостиська (на західному кордоні) до Львова.

Надалі планується "розтягнути" залізничну євромережу до Ужгорода, Ковеля та Чернівців. Потім – до Києва. А у віддаленій перспективі – і до східних регіонів. Це довгострокові проєкти на сотні мільйонів доларів кожен.

Нарешті велика війна повністю переключила українську атомну енергетику з російських технологій на західні. Раніше йшлося лише про часткове використання адаптованого палива компанії Westinghouse Electric у радянських/російських реакторах на українських АЕС.

Але вже в червні 2022 р. НАЕК "Енергоатом" та Westinghouse підписали контракт на будівництво реакторів АР1000 замість ВВЕР-1000, які виробляє "Росатом" і у яких у 2030-2040 роках завершується термін експлуатації.

Це теж великі і високотехнологічні проєкти, вартість будівництва одного такого реактора в межах $2,5 млрд. Очевидно, це набагато дорожче за російські аналоги. Але колишні брати просто не залишили вибору українському керівництву. І в будь-якому випадку це дуже великі інвестиції у післявоєнну економіку.

Росія: "периферійне" майбутнє

Вплив західних санкцій на російську економіку "ОстроВ" детально розглядав раніше. Це також фактор, який не піддається точної оцінки.

Неможливо сказати, наскільки дорого обійдеться припинення поставок високотехнологічної продукції (мікрочіпів, комп'ютерних відеокарт, промислового обладнання тощо). Це речі, що посилюють технологічну відсталість РФ.

Вони цементують її місце на узбіччі світової економіки в ролі постачальника енергоресурсів. На "узбіччі" – бо відмова європейських країн від російського газу це факт, що вже відбувся. І вони не повернуться до його закупівлі навіть після війни. Щоб ніколи більше не ставати об'єктом газового шантажу з боку Кремля.

І, як зазначалося раніше, спроби замістити газовий експорт до ЄС на Китай закінчилися провалом. Тому в структурі глобальних постачань енергоресурсів частка Росії тепер буде дуже скромною. Що важливе, не рік і не два. Десятиліття.

Також складно підрахувати втрати інвестицій, які б могли прийти в економіку РФ, але тепер точно не прийдуть у найближчі десятиліття. Оскільки путін позбавив її найголовнішого – довіри інвесторів.

Нагадаємо, що Кремль відреагував на відмову низки великих міжнародних компаній від присутності на російському ринку (у зв'язку із санкціями) запровадженням т.зв. "державного управління" їх російськими активами.

Простіше кажучи, в інвесторів "віджали" заводи, фабрики та електростанції у РФ. У цьому списку енергетичні концерни (фінський Fortum Oyj, німецький Uniper SE), пивоварні (датський Carlsberg, голландський Heineken) французький молочний концерн Danone та багато інших.

Тепер, увага, питання: хто після цього захоче відкривати у росії свої підприємства, навіть якщо санкції будуть зняті? Очевидно, що знадобиться багато років, перш ніж великий закордонний бізнес "забуде" про ці кейси.