Китайський мирний план - це предмет для торгу

Китай виходить на рівень, коли він хоче відігравати глобальну роль. Глобальна роль - це не те, коли ти продаєш товар і б'єш рекорди з товарообміну. Глобальна роль – це роль геополітичного гравця, що впливає, і в цій ролі важлива твоя участь як посередника. У Китаю завжди була нейтральна позиція, знаменита східна мудрість "чекати поки річкою попливуть трупи твоїх ворогів". Але зараз з'явилася можливість вийти на новий рівень – стати посередником, тим, хто може зупинити найбільшу геополітичну катастрофу. І це вже зовсім інша історія.

Питання в тому, що серед багатьох тривожних фактів з приводу мирного плану, який Китай представив, є один важливий нюанс. Якби Китай представив свій мирний план на Генасамблеї ООН, він міг би значно відтягнути голоси від української резолюції та формули миру по Зеленському. А якщо він представив це саме зараз, то це говорить про те, що вони саме так бачать стан речей. І це питання домовленостей із США. Тому що ключову роль зараз відіграють США та Китай. Вони у дуже тісних взаємовигідних відносинах. Тому, коли йдеться про небезпеку для світу, саме Китай та США вирішують ключові питання.

Ви ж пам'ятаєте заяву Байдена та Сі Цзіньпіня, коли вони заявили, що не допустять застосування ядерної зброї. А на той момент загроза цьому з боку путінської Росії була дуже велика. Ще не було поразки, розуміння того, що сучасна Росія багато в чому набагато слабша, ніж вона демонструвала світові, адже довгий час продавала картинку. І в цей образ неоросійської імперії, що постає з колін, багато хто вірив. Зараз ще залишилися ті, хто вірить у ці кремлівські казки, але їх все менше. І наслідки цього в тому числі і через активну агентурну мережу, яка підтверджувала можливості і науково-технологічний прогрес Росії. І в це вірили, бо бачили, скільки грошей є в РФ, які можна було б вкладати в науково-технічний розвиток.

Тому саме те, що тоді Китай і США виступили і дали чітко зрозуміти, що вони не допустять ні в якому вигляді застосування ядерної зброї, погасило запал більшості ключових "кремлівських яструбів". Що стосується безпосередньо китайського мирного плану, то це заявка. Правда є нюанс. Якщо подивитися на сайті китайського МЗС, то там, де питання заходить про санкції, що вони не повинні застосовуватися в односторонньому порядку, чітко сказано, що ці санкції мають проходити узгодження з Радою безпеки ООН. І якщо путінська Росія зберігає право вето, і це буде прийнято, це створює великі проблеми. Бо санкції блокуватимуться. Але може бути реалізовано план виключення Росії з Ради безпеки ООН, а для цього потрібна лише політична воля, тому що всіх процедурних питань Росія, як держава-член ООН, не проходила. Вона стала просто правоспадкоємицею СРСР. Але юридично вона туди навіть не вступала. Місце в ООН за підсумками Другої світової війни здобули Білорусь, Україна та СРСР, а Росії там не було. На це просто всі заплющили очі.

І якщо Росія втратить місце в Раді безпеки ООН, то Китай домовлятиметься зі США про долю Росії. І якби цей мирний план з повними пунктами був представлений перед Генасамблеєю, я сказав би, що Китай грає на руку путінської Росії. Але я не вірю в те, що Китай насправді союзник Росії. Я бачу, що якщо висловлюватись психологічною мовою, то у них співзалежні стосунки. Путінська Росія в особі самого Путіна робить все можливе, щоб Китай став партнером. Витрачають на це шалені гроші. Ви ж пам'ятаєте, 2014 рік, прецедент, коли після захоплення Криму та перших жорстких розбіжностей з Євросоюзом, Росія вирішила, що вони зроблять мегапроєкт із Китаєм і продаватимуть йому газ.

Але там був нюанс. Китай дуже хитро зробив. Росія все анонсувала, що буде така зустріч, де буде зафіксована дружба, тим самим показуючи Заходу, що ви нам не потрібні, адже ми маємо такого потужного стратегічного партнера. У день, коли вона мала відбутися, підписання не було. Це просто обвалило тоді акції Газпрому, то був шок. А потім, у тому числі, і на російських пропагандистських каналах показали, як усміхаючись, з келихом шампанського, Сі Цзіньпінь підходить до Путіна, а той не знає, куди подітися. Адже його просто нагнули, нахилили та змусили підписати кабальний контракт на 30 років на зовсім невигідних умовах. Де Росія вкладається у будівництво цього газопроводу, де вона створює робочі місця для Китаю, де вона з божевільними знижками віддає той газ. Та на кабальному для України газовому контакті вона отримувала набагато більше, хоча обсяги радикально відрізняються. Тобто кабальний український контракт годував російський бюджет набагато більше, ніж анонсований контракт століття із Китаєм.

Тому російські відносини з Китаєм – співзалежні. Де путінська Росія – це відомий партнер, який щосили демонструє свою лояльність, розповідає про дружбу та співпрацю, вони танцюють, співають і моляться, коли приїде до Москви Сі Цзіньпінь. Вони не звертають уваги на тих, хто каже, що найбільша небезпека для Росії походить саме від Китаю. Росіяни пішли на військову авантюру, вірять, що китайці з американцями не домовляться, продовжуючи програвати в голові цю роль. І Патрушев туди літав. Путінська Росія зараз як засліплений азартом гравець, який робить ставку. Він уже програв, але щосили вірить, що він все одно виграє.

Для мене ключове, що у китайському мирному плані немає вимоги нейтрального статусу України, а для Росії це є основою основ. Американці ж, у своєму іронічному стилі, прокоментували цей план так: все може вирішитись на першому пункті, хай Путін виведе війська. Я розглядаю цей план як предмет торгу. Як заявку Китаю на міжнародний глобальний порядок денний і роль гравця, що впливає. Адже Китай весь час обмежувався короткими коментарями та нейтральною позицією, він не збирався впливати. Тепер ми маємо справу із новим Китаєм, який хоче впливати. І котрий хоче домовлятися. 

Швидше за все, на нас чекає цей двополярний світ, тільки замість Росії, яка мріє бути на фланзі протистояння США, про що говорив Путін на Мюнхенській конференції в 2007 році, буде Китай. Два глобальні гравці, з максимальними ресурсами, і людськими, і науково-технологічними, і сировинними зокрема. Вони домовлятимуться про долю Росії. А чому б Китаю, у якийсь момент, використовуючи прецедент Криму, не влаштувати якийсь референдум, захищаючи права та свободи своїх одноплемінників, за оцінками там зараз до 70% вихідців із Китаю, на Далекому Сході та повернути собі історичну землю, Владивосток? Гадаю, китайці будуть щасливі. Тому зараз це предмет для торгу, зокрема, з приводу Тайваню.

Ось ці заяви з приводу того, що Китай продаватиме зброю Росії, ось ці сто дронів... Я бачу це предметом торгу. Тому що є ще один важливий нюанс. Китайці дуже прагматичні. Я свого часу мав нагоду працювати з Агентством з управління національними проєктами. І там був "Повітряний експрес" китайської сторони. І там пояснювали, що китайці ніколи не виявляють своїх емоцій. Але ті висновки, які вони роблять, промовисті. Ти можеш місяць витратити, а вони вже вирішили з тобою не працювати. При цьому вони з тобою зустрічатимуться, розмовлятимуть, але рішення було прийнято раніше.

Коли 2014 року Володимир Путін на саміті АТЕС накинув плед на плечі першої леді Китаю, це був найбільший з його боку дипломатичний прорахунок. Справу зам'яли, і це відео після блокувалося на всіх китайських ресурсах, тому що це неприпустимо з погляду етики, щоб китайської жінки торкався інший чоловік, але осад залишився. Мачизм Путіна не працює там, де йдеться про Схід. Тут такий самий прецедент, як у Туреччині. Прийоми Путіна працюють з європейцями, принаймні працювали раніше, але попередні формули "нічого особистого тільки бізнес" або "бізнес насамперед" нівелювалася такими шокуючими фактами, як насильство в Бучі (#buchamasarage) та відверті бомбардування міст, особливо стирання з лиця землі Харкова та Маріуполя. Ці факти поміняли ставлення до Путіна.

А от із Туреччиною та Китаєм, зі східною філософією, путінські прийоми не працюють. Тому коли свого часу Ердогану на рівні російського МЗС офіційно запропонували політичний притулок, то Ердоган запам'ятав, що в нього не повірили. Завдання Китаю: брати російські ресурси за максимально вигідною ціною, а Росія готова віддавати їх навіть у збиток собі, за віру, що Китай їх підтримає. Це відчайдушна віра гравця, який вже програв і все одно ставить на цю ставку. Коли всі кажуть, що Захід тобі не загрожує і хоче з тобою розмовляти, він не вірить, він вважає, що вони противники, а Китай – це його друзі.

Те, що в плані є про територіальну цілісність, – це дуже важливо. Як і зернова угода. А далі дивитимемося на реакцію Кремля, як вони на це відреагують. Бо Білий Дім уже відреагував. Росіяни вірять у візит Сі Цзіньпіня навесні, як у Манну Небесну. Але я не вірю, що Китай якимось чином виступає за Росію. Інакше б наступ, як мав намір, стався б 16 лютого. Але тоді була Пекінська Олімпіада. І пам'ятаючи досвід Сочі, коли на тлі вбивств на Майдані це затьмарило спортивний порядок денний, Сі просто наполегливо попросив Володимира Володимировича не починати військову операцію до закінчення Пекінської Олімпіади. І це дало нам час, адже якщо порахувати, скільки тоді прилетіло транспортних літаків з Джавелінами, ми зрозуміємо, яке це мало велике значення, коли весь світ дивився на Олімпіаду в Пекіні, а Україна готувалася до відображення агресії.

Тож я вірю у перспективність китайського напряму взаємодії України та Китаю, і сам Зеленський на своїй підсумковій прес-конференції дав зрозуміти і важливість нашого товарообігу з Китаєм та готовність особисто зустрічатися з китайським лідером. Тож я думаю, що цей візит може відбутися в найближчому майбутньому і стати ще одним ударом по політичному авторитету Путіна.