"Українські атаки викликають хаос. Вони мають продовжуватися". Огляд західних медіа

Удари українських безпілотників на російські військові об'єкти західні медіа зустріли з надзвичайним ентузіазмом. Головний постачальник зброї Україні, США, на офіційному рівні зберігали, скоріше, мовчання, однак у пресі транслювалися твердження, що Вашингтоні такі дії також схвалює. У ряді публікацій наголошувалося, що ударів було завдано не американською, а модифікованою радянською зброєю. Жодних зобов'язань перед союзниками, які побоюються ескалації конфлікту та виходу його за кордони сторін, що безпосередньо воюють, Україна, таким чином, не порушила.

Водночас у західних медіа дедалі впевненіше звучали голоси на підтримку постачання Україні далекобійної артилерії. Водночас стверджувалося, що Росія перестає бути загрозою для західного світу, оскільки вичерпує свій запас зброї і не здатна поповнити його найближчим часом. Замість того, щоб панічно озброюватись в очікуванні Третьої світової війни, Захід може дозволити собі зосередитись на переозброєнні України.

“Україна принесла війну ворогові. Атаки безпілотників великої дальності в Росії цього тижня викликали вибухи, які пронеслися військовим летовищем біля Саратова, за 400 миль углиб російської території, а також ударили по Рязані на південь від Москви, і Курська за 60 миль від українського кордону. …Україна готова сьогодні, за мовчазної підтримки Пентагону, відповісти на місяці жорстоких російських нападів на її електромережі та цивільні будинки добре націленими ударами, які розлютили Москву”, - прокоментував, зокрема, британський The Times.

“Війна безпілотників дедалі більше здатна похитнути баланс у конфлікті. Можливості самої Росії виглядають напрочуд обмеженими, і вона покладається на імпорт дедалі більшої кількості безпілотників з Ірану, - йшлося далі в його тексті. - Почасти це тому, що Росія швидко вичерпує власні запаси зброї, і почасти тому, що так багато її озброєнь, танків і літаків, було зруйновано ефективною українською обороною. Війна дуже впливає на молодих чоловіків по обидва боки. Але бойовий дух серед українців залишається високим, тоді як Росія тільки починає бачити нищівну довгострокову шкоду її економіці, яку завдають західні санкції та обмеження ціни на нафту. До чуток про поразництво, що охоплює Кремль, потрібно ставитися скептично. Але немає сумніву, що українські атаки викликають хаос. Вони мають продовжуватися”.

Щодня - кривавий "калейдоскоп"

В Україні, між тим, увага західних оглядачів прикута до Бахмута, де продовжуються та посилюються важкі бої. Чи не щодня іноземні видання публікують репортажі з передового у колись затишному квітучому місті на Донеччині.

“Протягом години потік українських жертв у східному місті Бахмуті здавався безперервним: швидкі допомоги, броньовані машини та приватні авто мчали одна за одною і розвантажувалися пораненими на фронті у єдиного в місті військового госпіталю… - Розповідав, зокрема, The New York Times наприкінці листопада. - Приблизно опівдні у п'ятницю лікарі нарахували 50 поранених, багато з яких – солдати. На день раніше було навіть гірше: через двері лікарні пройшли 240 людей з усім на світі, від вогнепальних ран до пошкоджень шрапнеллю та контузій.”

Як написали кореспонденти NYT, “місто, в якому колись мешкали близько 70 тисяч людей, повільно перемелюють. Зараз, за словами місцевих жителів та українських солдатів, бомбардування в та навколо міста інтенсивніше, ніж вони коли-небудь бачили. Будинки, які обстрілювалися раніше, знову обстрілюються. Лінія фронту на околиці міста виглядає як брудна поверхня Місяця чи сцена із Першої світової війни. Вночі місцеві жителі можуть чути гомін російських винищувачів, що нишпорять у небі. В останні дні Україна направила до Бахмута потоки підкріплень, включаючи спецназ та менш підготовлених бійців територіальної оборони, розповіли солдати, місцеві жителі та американський чиновник зі сфери оборони. Росіяни продовжують кидати на українські окопи частини з Групи Вагнера, яка має погану славу воєнізованої організації, безпосередньо пов'язаної з Кремлем. Але зараз, за словами чиновника та українських солдатів, їх підтримують нововідправлені російські солдати, яких передислокували з херсонського фронту.

Вони зазначили, що росіяни використовують ту саму тактику, що раніше на Луганщині, - знищення всього перед собою у міру просування. Але в української сторони тепер набагато більше нової зброї, і її застосовують. Українські військовослужбовці також захищені від холоду набагато краще за російських. Але в поточних умовах, коли вони можуть бути по кілька днів під дощем в окопах, ніякого захисту недостатньо: люди переохолоджуються і отримують некрози пальців стоп.

“Більшість східних околиць міста – територія навколо колись знаменитої виноробні – це сіра зона між російськими та українськими позиціями, – свідчили в американському виданні. - На півдні важкі бої йдуть за селище Досвідчене. Мобілізовані російські військовослужбовці просто беруть гвинтівку і спускаються, як за радянських часів, - сказав український медик із позивним Смайл. – Одного вбивають – на його місці з'являється інший”. Теперішні фронтові успіхи навколо Бахмута вимірюються не в милях, а ярдах. Щодня - це калейдоскоп російських та українських сил, які або просуваються, або відступають, часто з мінімальними придбаннями кривавою ціною.

Місто не буде по-справжньому звільнене, доки…

З недавніх пір під прицілом – і у полі уваги західних журналістів – також Херсон. Ситуація на нещодавно звільнених територіях складна по-своєму - і тих, які нещадно обстрілюють росіяни, і тих, де зараз відносно спокійно.

“У місті, яке захлеснули страх та негаразди, є одна частина особливо зловісна: річка, - починався репортаж The New York Times  з Херсона. - Щодня російські снаряди переправляються через каламутну сіру воду та вибухають десь у лабіринті багатоповерхівок та маленьких будинків за нею. Річка Дніпро, яка млосно тече довкола міста Херсона, стала лінією фронту. Люди ухиляються за деревами та обережно виглядають з-за будинків, косяться через воду. Це звідси можна побачити окуповану росіянами територію неозброєним поглядом і тут причаїлись снайпери”.

“Вдень у неділю літню жінку було вбито при спробі втекти з окупованої росіянами території. Вона перетинала річку з чоловіком на маленькому човні, повідомила українська влада, коли російські війська відкрили по ній вогонь з автомата. Ще похмуріші новини були у місті, яке кардинально змінилося за останні три тижні – на гірше. Це те саме міто, яке вибухало урочистостями у середині листопада, коли його звільнили українські війська, видавивши російські та завдавши армії Володимира Путіна одну з її найганебніших поразок. Зараз Херсон пустельний. Холодний. Люди тут кажуть, що самотні. І вулиці вкриті кригою”.

За словами кореспондента NYT, “багато людей поїхали одразу після звільнення. Більше евакуювалося з того часу. Російський обстріл посилився, за останні два тижні було 170 атак. Росіяни стріляють у мирних жителів мінами, ракетами, артилерією, навіть танковим вогнем” . “Українські військові намагаються посунути їх далі, щоб вивести Херсон із радіусу поразки. Він був окупований російськими військами понад вісім місяців, але не буде по-справжньому звільнений, кажуть чиновники, поки не буде звільнено також територію навколо Херсона”, - йдеться також у їхньому тексті.

“Майже кожного дня після звільнення одна людина гине. Російські війська часто стріляють містом уночі, коли люди сплять. Люди почуваються особливо вразливими, бо там не так багато бомбосховищ та підвалів, як у більшості українських міст – реліктів Холодної війни. Водоносний шар занадто високий, щоб їх викопати.

Ейфорія від рятування від окупантів змінюється численними складними питаннями – зокрема, про місцеву колаборацію. Ще один репортаж The New York Times - зі Святогірська. “Прибуття росіян протягом літа стало своєрідним лакмусовим тестом для Святогірська та інших спільнот на сході України, де російська церква та російське телебачення роками просували лояльність до Москви. Відколи цивільні, які втекли зі Святогірська, возз'єдналися із сусідами, які залишилися, жителі кажуть, що дивляться один на одного з підозрою. І з настанням зими місто залишається розділеним: не лініями окопів та артилерією, але лояльністю людей до Москви чи Києва”, - йшлося в ньому.

Йдеться в тексті і про розграбовану власність колишніх сусідів, і про взаємні закиди тих, хто тікав від окупації та тих, хто залишився. Двічі автори звертають увагу на настрої ченців Святогірської лаври. "Західна Україна думає по-своєму, а Донбас думає інакше", - сказав один із монастирських ченців, який відмовився назвати своє ім'я. Він порівняв тих, хто із заходу, із “окупантами”. Літній чоловік, який сидів у кафе Bouchée, зробив те саме, порівнявши звільнення Україною міста з іншою "окупацією", - процитували у NYT.

У тексті наголошувалося, що “бої розігрувалися стадіями на тій чи іншій стороні річки Сіверський Донець, яка розділяє місто. Міст, який об'єднував береги, де закохані колись вішали замки на огорожах, було зруйновано під час відступу українських військ улітку. Російські війська на північній частині річки били по пагорбах на півдні, часом потрапляючи територією монастиря. Українські війська, що окопалися на високому березі, відстрілювалися через річку. Монах у монастирі звинуватив українців в обстрілі святого місця, який убив кілька людей, хоча було зрозуміло, як мінімум, за видимими зовнішніми ушкодженнями, що снаряди прилетіли з російської сторони річки”.

Солідарність та страх

Ряд нещодавно опублікованих текстів у західних виданнях стосувався громадської підтримки України у країнах-союзницях. Так, у The New York Times розповіли про почуття, які сколихнула війна в Україні в мешканцях штату Мен у США.

“Шукачі молюсків приходять до магазину обладнання Елен та Ральфа Джонстонів у прибережному місті Вальдоборо за граблями та вейдерсами, - починалася історія від NYT. - Відколи Росія вторглася в Україну, вони можуть також узяти більш незвичайну річ: український прапор за $15.99. По всьому Мену із флагштоків тріпоче жовто-блакитний прапор: жовтий символізує родючі поля пшениці в Україні, блакитний – небо над ними. Він прикрашає буї для лову омарів та двері комор, дощаті будинки, забризкані морською сіллю, та дерев'яні будиночки, що угнездилися у соснових лісах. На відміну від міст на кшталт Нью-Йорка та Чикаго, де символи української гордості частково свідчать про велику діаспорну спільноту, у Мені небагато людей українського походження. Але всюдисуща присутність прапора у штаті виявляє інший вид солідарності. Місцеві люди люблять говорити, що у них це твердий характер, який виник від випробувань суворими зимами та не менш суворою економікою”, проводячи паралелі із сьогоднішньою Україною.

“У Скоухегані, місті в сільськогосподарській частині Мена, Том МакКарті, підрядник, який також керує компанією з виробництва різдвяних вінків, звернувся до виробника прапорів, чия майстерня розташована нижче дорогою. “Я сказав: Зроби мені найбільший український прапор, який можеш, – сказав МакКарті. - Він зробив”... Білл Свен, виробник прапорів, у якого залишив замовлення МакКарті, сказав, що після того, як зателефонував сусід, йому довелося гуглити, як виглядає український прапор. Зазвичай Свен робить портьєри для готелів та прапори із сосновим деревом та зіркою – старою емблемою штату Мен. Особливого відтінку блакитного у верхній частині українського прапора довелося замовити спеціально, сказав він. Це рідкісний блакитний (Pantone 2935, у термінах компанії, яка вважається колірною інстанцією), а не морський синій (Pantone 281) норвезького та ліберійського прапорів або королівський синій (Pantone 293) прапорів Нідерландів та Словенії. Свен замовив багато тканини Pantone 2935. МакКарті, який купив у нього прапор у п'ять на сім футів, сказав, що український символ виявиться популярним. З того часу, як у квітні він пошив перший український прапор, Свен продав ще більше двох тисяч - швидший темп продажів, ніж у його американського та менського прапорів. Замовлення надходять з усієї країни, нагадуючи, що розмахування українським прапором є феноменом не тільки Мена; чверть виручених коштів він жертвує благодійній організації, яка працює в Україні”.

В американському виданні звернули увагу, що “політично Мен розділений між південним узбережжям та великою територією за ним… На президентських виборах 2020 року президент Байден отримав узбережжя, а колишній президент Дональд Трамп – внутрішні райони. Симпатія до України, однак, обопільна. "Україна - це не про червоне чи блакитне, це про блакитне і жовте", - сказав МакКарті, ветеран періоду В'єтнамської війни. Кімберлі Річардс, яка живе у Френдшипі в Мене, одружена з ловцем омарів у третьому поколінні. Вона фарбує білі кедрові буї у комбінації вибраних клієнтами кольорів. Люди, які займаються ловом омарів у комерційних цілях, використовують кольорові смуги для розрізнення буїв, що плавають над пастками, які вони розставили. Цього року вона багато фарбувала у жовтий та блакитний, купуючи блакитну фарбу в магазині обладнання Джонстонів у Вальдборо. "Майже всі ми в Мені розуміємо несправедливість, яка там відбувається, і хочемо показати нашу підтримку народу України", - сказала Річардс.

У Німеччині дещо інший зріз настроїв продемонстрував The Washington Post. “Новинний ролик показував полум'я в одному з житлових районів у Німеччині, за ним - плачучу власницю, що дає інтерв'ю на руїнах її згорілого будинку, - починався його текст . - Титри внизу екрану пояснювали, що пожежу влаштували українські біженці, ненароком розоривши будинок німецької родини, яка їх прийняла. Відео з логотипом німецького таблоіда Bild поширилося від маленького YouTube-каналу через месенджер Telegram до російських державних медіа, поки не стало доступним чи не на кожній великій соціальній платформі, як показала пізніше судова експертиза. Але це був фейк, відео непов'язаних подій, скроєні разом для формування фальшивого репортажу, який зображував українських біженців безвідповідальними провокаторами, які завдають шкоди великодушним німцям, які їх прийняли”.

“За словами експертів, пропагандистська кампанія, яку батьківська компанія Facebook Meta назвала “найбільшою та найскладнішою операцією російського походження, яку ми припинили з початку війни в Україні”, націлена на розпалювання страху та розколів серед найважливіших європейських союзників України, коли вони готуються до нового потоку біженців цієї зими”, - пояснювали The Washington Post.

“У Німеччині, яка прийняла понад мільйон українців, спроби підпалів та графіті з погрозами на місцях розміщення біженців та школах, які з'являлися в останні місяці, означають, що цей наратив вже сягає радикалізованих маргінальних груп, - продовжувався його текст . - У більшості випадків він поширюється через месенджер Telegram, що швидко зростає, який робить набагато менше модерації, ніж утвердилися гіганти як Facebook від Meta і YouTube від Google. Все більше досліджень дають зрозуміти, що поширення повідомлень, спрямованих проти біженців, стимулює широка, скоординована мережа розміщених у Росії новинних сайтів, Telegram-каналів, акаунтів у YouTube та Instagram, і навіть петицій у Change.org. Її також систематично посилює армія фальшивих акаунтів у соціальних медіа, справжніх прокремлівських лідерів думок та сторінок та каналів російських державних медіа на практично всіх великих платформах соціальних мереж”.

Як зазначалося далі в ньому, “в останні місяці навколо біженців створюється дедалі поганіша аура”, сказала Ульріке Зеєман-Кац, голова ради у справах біженців у Мекленбурзі-Верхній Померанії, землі, де був розташований спалений центр розміщення біженців. Чиновники кажуть, що з приходом зими вони очікують на зростання новоприбулих з ліній фронту в Україні, оскільки російські обстріли завдають сильної шкоди українській інфраструктурі. У цей же час у Німеччині найсильніше відчуватиметься вплив енергетичної кризи. Зеєман-Кац сказала, що її організація отримує потік листів із проханнями надавати допомогу німцям замість українців. “Іноді це навіть не обов'язково образи. Найчастіше вони просто роблять заяви, що ґрунтуються на російській пропаганді”, - сказала вона”.

Перший капітал Ахметова

Підтримка України на Заході переважно, але не виключно, тримається зараз на поведінці українців на полі бою. Навіть у нинішніх умовах, а тим більше – у майбутньому, після припинення бойових дій, від країни очікують очищення від корупції та побудови справжньої ринкової економіки. Для цього Україні, зокрема, все ще потрібно подолати олігархію.

Про це написав днями The Washington Post, зосередивши увагу саме на олігархах. У тексті, зокрема, наголошувалося, що “в інтерв'ю з більш ніж двома десятками нинішніх та колишніх українських та американських чиновників, аналітиків та інших, майже всі погодилися, що домінуюча влада олігархів в українському житті скоротилася. Вони посилалися на великі втрати від війни, зростаючий урядовий тиск і населення, яке заново активізувалося, більше не бажає терпіти минулу політику. За їхніми словами, це може дати Україні можливість побудувати повоєнне суспільство більш демократичним, менш корумпованим та більш економічно диверсифікованим.”

“Олігархи в Україні могли користуватися більшою політичною владою, ніж у Росії частково тому, що Україна ніколи не породжувала авторитарного лідера на кшталт Володимира Путіна з владою знищити їх чи схилити до співпраці, - пояснювали автори тексту . - Результатом олігархічного впливу стала країна, яка тривалий час обтяжена слабкими інститутами, сказали аналітики. Це створило Україну, яка “застрягла у переході між комунізмом та капіталізмом”, сказав Владислав Рашкован, колишній заступник голови Національного банку України, який представляє нині країну в правлінні Міжнародного валютного фонду. У дослідженні олігархічної системи минулого року, до повномасштабного вторгнення Росії, Рашкован зазначав, що 1990 року Україна мала більший ВВП на душу населення, ніж Польща. Але Польща, яка запровадила більш відкриту ринкову економіку, яка врешті-решт привела її до членства в Європейському Союзі, виростила ВВП, що втричі перевищує українсьий… “Україна була насправді відносно багатою країною, - сказала Марі Йованович, колишній посол США у Києві. - І якби ті гроші поверталися до країни для реінвестування, а не вирушали до чиїхось кишень і за кордон, Україна була б на набагато кращих позиціях. То була фундаментально корумпована система, яку втілювали олігархи”.

Якщо бути точніше, The Washington Post приділив основну увагу одному олігарху, найбільшому. Видання посилається на інтерв'ю кореспондента із Рінатом Ахметовим. Щоправда, особисто його учасники не бачилися – переписувалися до WhatsApp. За словами американських журналістів, “з того часу, як 24 лютого почалося російське вторгнення, Ахметов, за його словами, не залишив Україну і живе в Києві, який став його домом з 2014 року. Він також став найбільшим українським приватним донором війни. Він надав військової та гуманітарної допомоги на понад $100 мільйонів - від безпілотників до продуктів харчування. Більшість інших олігархів були також чутними та публічними у своїй патріотичній підтримці України та Зеленського”.

Природно, у The Washington Post порушили питання про походження багатства Ахметова. Відповідь вийшла несподіваною, яка чимало повеселіла українську публіку: “Його друг Сергій Тарута, ще один із найбагатших бізнесменів України та член парламенту, сказав, що перший справжній успіх Ахметова був за картковим столом. "Він був одним із п'яти або шести найкращих гравців у карти в Радянському Союзі і він їздив на змагання", - сказав Тарута. Ахметов назвав це перебільшенням. Але, за його словами, будучи 20-річним, він справді грав у популярну російську карткову гру під назвою "Підкидний дурень". “Скажу вам чесно, я заробив перший капітал, граючи у карти, - сказав він. - І це те, чого я навчився: карти - це тактика і стратегія, аналітичний спосіб мислення, практичний підхід та здатність перемагати”.

У тексті йшлося про партнерство та дружбу Ріната Ахметова з Ахатем Брагіним. При цьому, з посиланням на слова Ахметова, зазначалося, що партнерами вони були лише кілька років на початку 90-х років. Загалом, Ахметов, за цією версією, ніколи не належав до кримінальних кіл, хоч і мав знайомих та друзів у них. У тексті також йдеться, що Ахметов купив ФК "Шахтар", але не уточнюється, у кого. В інтерв'ю The Washington Post він відкинув свою причетність до вбивства Брагіна, який раніше володів клубом:

"Це брехня, і така брехня завдає мені болю", - сказав Ахметов The Post. У день вибуху, за його словами, “Ахать і я на п'ять хвилин запізнювалися на матч, і він вибіг із машини на стадіон, не чекаючи на мене. Різниця була за якихось п'ять секунд, не більше. Вибух стався, коли я тільки відчинив двері моєї машини.” Він сказав, що спекуляції щодо його причетності посилили трагедію. "Коли ваш найкращий друг гине на ваших очах, ви розумієте, що смерть на п'ять секунд запізнилася за вами, і після цього вас звинувачують у чомусь, це дійсно ранить і це нечесно".

“Юрій Ніколов, журналіст сайту “Наші гроші” в Україні, сказав, що Ахметов має шанс відновити ДТЕК, його енергетичний бізнес після війни. Але, за його словами, зростання конкуренції, ймовірно, означатиме кінець його фактичної монополії: від контролю над 90 відсотками вуглевидобутку до залізничних колій, якими перевозиться видобуте вугілля, від електростанцій, що його спалюють для виробництва електроенергії, до ліній електропередач для її постачання. "Я сподіваюся, що бізнесмен Ахметов залишиться з нами, - сказав він, - а олігарх Ахметов не відродиться", - процитували в американському виданні.

Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"