У Донецьку помітно збільшилась чисельність населення. Хто всі ці люди?

Якщо порівнювати життя в Донецьку з довоєнним періодом, то до літа 2014 року з червня до кінця серпня на вулицях ставало помітно менше людей та машин. Це було пов'язано насамперед із часом відпусток. Мешканці мегаполісу намагалися виїхати із задушливого міста на море, річку, дачу, у гори чи ліс. 

Втім, у перше військове літо донеччани також масово поїхали з Донецька, сподіваючись пересидіти неспокійний час, і за два-три тижні повернутися до своїх будинків, до звичної обстановки. І лише ближче до серпня багато хто усвідомив, що їхнє життя вже ніколи не буде таким, як раніше. А у місті троянд вулиці спорожніли на довгі роки.

Нині ж у Донецьку відбувається щось незрозуміле для літнього періоду. Місто наповнене людьми, а на дорогах, навіть якщо порівнювати з квітнем-травнем, у рази збільшилася кількість машин. І реально дивує безліч автомобілів класу люкс: BMW, Audi, Porsche, Volvo, Lexus, Infiniti і навіть Tesla. Частина з них із російськими номерами, але чимало й із донецькою реєстрацією. Про що свідчить код 80 або 180. Як відомо, з жовтня 2022 року після "прийняття" "ДНР" як суб'єкта федерації тут стали видавати реєстраційні знаки транспортних засобів Російської Федерації. 

Дуже захоплива історія присвоєння коду автомобільних номерів у "республіці". Як виявилось, раніше цей код належав Агінському Бурятському автономному округу. Але його скасували у 2008 році після об'єднання Бурятської та Читинської областей, які стали Забайкальським краєм. Чи не цим можна пояснити наплив бурятів до Донецька? Подумали, що за автомобільним кодом донецький регіон стане новим бурятським округом?

Жарт, звісно, але насправді бурятів у Донецьку дуже багато. І це не лише військові та будівельники. Вони статечно ходять містом, одягнені в цивільний одяг. Часто цілими сім'ями. Очевидно, приїхавши сюди одного разу у якихось справах і оцінивши ризики для життя, цей хтось вирішив, що незважаючи на обстріли, умови та клімат тут набагато кращі того, що у Забайкаллі. 

І вже без сумнівів, що найбільше вони поцінували, то це –укомплектованість кожної квартири окремою кімнатою з унітазом. Те, що вода подається раз на три дні на кілька годин, їх не особливо засмутило, бо там, де вони жили, її взагалі не було в будинку. Далі вони поділилися захопленими враженнями із одноплемінниками та родичами, які, недовго думаючи, склали свої нехитрі пожитки та рушили на Донецьк. 

До речі, з липня у деяких районах "столиці ДНР" холодну воду почали давати щодня. За якістю покращень не відбулося – така ж бура і з характерним болотним запахом. Але погодьтеся, є нагода для радості. Хоча баклажки із запасом води ніхто не поспішає викидати. Адже все непередбачувано в "нарядній республіці". Дехто припускає, що це стало можливим завдяки дощам, які заливають Донецьк цього літа та заповнюють водосховище. "Цивілізація повертається в наші будинки!", – жартують із цього приводу донеччани. Буряти щасливі не менше.

Зрозуміло, із Забайкалля до Донецька приїжджають жителі не з великих міст, таких як Чита та Краснокаменськ, а з якоїсь глухої глибинки, позбавленої цивілізації – типу села Ульоти чи смт Кокуй. Тому ходять вони вулицями "столиці" з широко відкритими ротами і тицяють пальцями в лайтбокси, що сяють рекламою різних товарів та послуг. 

Та й у супермаркетах поводяться, як дикуни. Можуть довго стояти біля полиці з упакованими цукерками, перебираючи кілька пакетиків, довго вчитуючись у текст на етикетках, і в результаті йдуть, так нічого не взявши. Всі фрукти також спочатку обмацають руками і навіть понюхають, перш ніж покласти в кошик.

Багато хто з них ще не засвоїв процес зважування товару. Несуть яблука, банани чи картоплю на касу і вже там з подивом дізнаються, що мали самостійно наклеїти чек із зазначенням вартості за вагу. Касир змушений довго пояснювати кожному, чому не проб'є товар без маркування.

Чи то з цієї причини, чи тому, що людей у Донецьку справді побільшало, черги вишиковуються на кілька метрів. Чого не спостерігалось із 2014 року.

Факт не підтверджений, але ходять чутки, що саме для мешканців Забайкалля російський уряд розробив програму пільгового кредитування на покупку житла у "нових регіонах". Виходячи з тих самих чуток, найбільше квартир купується на ці гроші у новобудовах Маріуполя. Але Донецьк бурятам також подобається. Ріелтори розповідають, що ті, що "понаїхали" досить неохоче погоджуються на перегляд квартир у хрущовках.

Вчорашні мешканці забайкальських дерев'яних бараків хочуть жити у Донецьку у сучасних висотках. Правда, дуже скоро їм доводиться знижувати свій "апетит" через брак грошей. Тому що донеччани теж не ликом шиті – підняли ціни на нерухомість практично до рівня довоєнного періоду. Як то кажуть, є попит – буде вам і пропозиція. 

Зрозуміло, всі ці вихідці із Забайкалля не є власниками люксових авто, яких помітно стало більше на дорогах Донецька. В даному випадку я говорю про машини з російськими номерами. Не беруся стверджувати, але, очевидно, це заслані кремлем управлінці, які "допомагають" інтегрувати окупований Донбас у російське правове поле. І якщо бурятів, що "понаїхали", видно в чергах у супермаркетах, то цих можна зустріти виключно в ресторанах. Там вони не лише обідають чи вечеряють, а й призначають зустрічі, обговорюють ділові питання та навіть проводять відеоконференції. 

На Jeep Cherokee, Range Rover та Mercedes-Benz приїжджають до Донецька представники ЗМІ. Як російських, так і зарубіжних. Ні, я нічого не переплутала. Тут нерідко можна чути французьку, італійську та англійську мову. Не беруся стверджувати, що всі представники іноземних держав, що розгулюють містом або купують у магазинах, мають стосунок до преси, але в сквері біля готелю «Донбас Палас» дуже часто проводяться включення в телеефіри або запис стендапів різними мовами.

І завжди біля готелю припарковано щонайменше 10 позашляховиків. 

Думаю, цей клас автомобілів обраний не заради «розпальцювання», а із "виробничої необхідності": щоб для зйомки сюжету можна було бездоріжжям доїхати з телекамерами на "передок".

Чисельність населення Донецька поповнили і сім'ї російських військових. Отримуючи великі зарплати, вони скуповують житло у місцевих елітних кварталах. Для дружин офіцерів тут досить терпимі умови життя. Все ж таки не тайга і не пустеля. А до обстрілів, як відомо, швидко звикаєш. Діти, мабуть, залишилися з бабусями, бо не чутно характерного говоріння, що «акає», ні на дитячих майданчиках, ні деінде. 

Жінки, які приїхали до воюючих чоловіків, не приховують свого статусу і за першої зручної нагоди показують своєю поведінкою та безапеляційним тоном перевагу над місцевими жителями. Тому, опинившись мимоволі в їхній компанії, донеччани вважають за краще красномовно мовчати або говорити виключно на професійну тему: про стрижку, манікюр або процедури омолодження. Тому що саме ця категорія складає більший відсоток відвідувачів різних б'юті-салонів і з ними змушені працювати майстри із цієї сфери.  

Тим часом працювати в Донецьку ніхто з приїжджих не хоче. Інтернет рясніє оголошеннями про вакансії від робочих спеціальностей до керівників різних "держустанов" та "міністерств". Але "кадровий голод" з кожним роком лише набирає обертів. Нема кому водити автобуси, лікувати людей і навчати дітей. Чималий відсоток браку персоналу в сегменті торгівлі та продажу. Критична ситуація спостерігається у фармакології. Причому зарплати обіцяють більш ніж пристойні. Від 30 тисяч до 100 тисяч карбованців.

Так воно й зрозуміле. Буряти, які звикли працювати, сюди навряд чи поїдуть. Адже в Забайкаллі можна заробити в рази більше на промиванні золота та алмазів чи у гірничодобувній промисловості. Сюди їдуть ті, хто хоче урвати гроші від держави на придбання житла у "нових регіонах Росії". І вже точно я впевнена, що комунальні служби "ДНР" отримають від таких "нових громадян" лише проблеми в плані оплати ЖКП.

Що стосується офіцерських дружин, то вони не мають гострої необхідності в роботі, враховуючи високі зарплати чоловіків. Вони приїхали сюди витрачати криваві гроші у салонах краси. От і виходить картина олією – населення в Донецьку побільшало, а працювати, по суті, нема кому.