"Ця зима встряхне і розставить все по місцях". Як в Україні розвивають відновлювальну генерацію, завдяки і попри

Про енергетичну трансформацію активісти, посадовці, іноземні донори в Україні говорять роками. Повномасштабна війна значно її пришвидшила. Поки цей процес ще належить впорядкувати.

Коли Росія вторглася в Україну у лютому 2022 року, команда Екоклубу, всеукраїнської громадської організації з офісом у Рівному, кинулися допомагати тим, хто потребують, чим могли.

“Ми шукали, де ми можемо бути корисними, – розповідає Дмитро Сакалюк, експерт Екоклубу. – Допомагали з ліками, тільки тому, що хотілося щось робити, але за кілька місяців прийшло розуміння, що найуспішніші ми в енергетиці і потрібно намагатися допомагати саме там. В той час ще не було масованих обстрілів енергосистеми, але я вже думав, що вони стануться”.

До розвитку відновлювальної енергетики в Україні Екоклуб залучений з 2011 року, перші сонячні електростанції, у двох громадах, його активісти встановили у 2020, каже Сакалюк. Кількість встановлених по всій Україні після лютого 2022 року до кінця 2024 досягне 50, розраховує він.

“Я нещодавно підрахував, що тільки п’ять громадських організацій з кінця 2022 року вже реалізували майже 50 схожих проєктів відновлювальної енергетики в громадах, додавши 1,7 ГВт потужності. А є ще інші організації”, – каже Костянтин Криницький, керівник відділу енергетики громадської організації Екодія.

Для порівняння, на початку цього року Володимир Кудрицький, тоді ще голова правління НЕК “Укренерго”, зазначав, що Україні потрібно, зокрема, нових потужностей сонячної енергетики на 3 ГВт, разом з 5 ГВт вітряної і по 1,3–1,5 ГВт біо- і газової генерації, на заміну зруйнованим тепло- і гідро- енергетичним станціям.

“Але зараз йдеться більше про власне споживання: немає механізмів, які б заохочували людей і організації, щоб ця електроенергія ще й допомагала б мережі. Потрібно думати на державному рівні, як це все інтегровувати в нашу енергетичну систему”, – додає Криницький, маючи на увазі проєкти, які змогли реалізувати він і його колеги.

На периферії глобальних змін

Поки ви читаєте цей текст, в Британії відзначають  закриття останньої вугільної електростанції в цій державі, яка першою в світі почала отримувати електроенергію від спалювання вугілля, і обговорюють останню дату відмови від газу.

Електростанція в Реткліффі-на-Соарі у Великобританії, остання вугільна електростанція в Британії. Фото: Geograph 

В деяких країнах Європи споживачі  отримують електроенергію по “нульовому тарифу” або навіть заробляють гроші на споживанні надлишку виробництва. Старі і брудні джерела електроенергії замінюють чистою, передусім вітровою, генерацією вражаючим темпом і масштабом.

Попит урядів, бізнесів, споживачів на нові енергетичні технології і рішення настільки великий, що компанії, імовірно, не встигають їх належно випробовувати перед введенням в експлуатацію.

Певною мірою це наслідок вторгнення Росії в Україну, яке, окрім всього іншого, викликало паніку на енергетичних ринках і таким чином на деякий час підняло ціни на електроенергію. Урядам довелося тимчасово відкласти “зелені” плани – щоб потім пришвидшено надолужувати і випереджати втрачений час.

Звичайно, найбільшу роль у цьому відіграв і продовжує відігравати бізнес, але він діє в більш чи менш сприятливих рамках, встановлених державами і наддержавними інституціями.

Сама ж Україна досі стоїть далеко на периферії цього нового буму. Проєкти відновлювальної енергетики організації на зразок Екодії і Екоклубу просувають і впроваджують тут вже багато років, але в уряду все ще бракує справжнього стратегічного бачення і, імовірно, волі до дійсних змін.

Зміни мають включати те, що фахівці називають децентралізацією енергетичної мережі, про яку казав і Кудрицький, коли замість невеликої кількості крупних генеруючих об’єктів діятимуть тисячі дрібних. Окрім всіх її екологічних і цінових переваг, очевидних для споживачів в мирних країнах, для України наразі головна перевага – стабільність: таку систему не зруйнувати обстрілами.

Нещодавнє звільнення Кудрицького додало підозр щодо намірів українського уряду щодо змін в енергетичній сфері держави. Костянтин Криницький зазначає, що всі досі оприлюднені урядові плани нагадують радше перелік побажань, без фокусу і дійсного стратегічного бачення, і включають розвиток атомної генерації, що радше суперечить децентралізаційній ідеї.

Криницький вказує тут ще й на небезпеку “централізованої децентралізації”, коли уряд бере на себе ключову роль у визначенні, які енергетичні об’єкти і де будувати, замість того, щоб стимулювати бізнес і споживачів приймати рішення.

Це створює ризик подальшого уповільнення тенденцій, які вже домінують в енергетичному секторі на Заході. До того ж це створює нові ризики корупції. Ні держава, ні компанії-монополісти на зразок ДТЕК, теоретично, не зацікавлені в справжній децентралізації. Хоча принаймні деякі обленерго, як, наприклад, Хмельницька, відкриті до залучення нових генеруючих потужностей до своїх мереж, зазначає Криницький.

“Я би сказав, що наша держава не настільки сильно готувалася до децентралізації енергомережі, щоб ми пережили цю зиму з меншими відключеннями. Ця зима встряхне і розставить все по місцях”, – прогнозує він.

Довгострокові рішення

Децентралізація енергетичної мережі в Україні відбувається, так чи інакше. Поки уряд тільки декларує плани, зокрема, щодо збільшення атомної генерації, серйозно пошкоджені теплові і гідроелектростанції доводиться заміщувати дрібнішими енергетичними об’єктами.

Значною мірою це дизельні генератори і електростанції, які працюють на газі. Це швидкі, майже термінові рішення для громад, які інакше не могли б надавати навіть найбазовіші послуги своїм мешканцям і не пережили б холодів.

В них досі є потреба, кажуть Костянтин Криницький і Дмитро Сакалюк. Але “важливо не створити умов, в яких несталі рішення стануть довгостроковими”, – коментує Криницький.

Розмови з головами громад свідчать, що такі несталі рішення досі в пріоритеті, в той час як сонячна і інші альтернативні види енергетики існують у багатьох навіть не на рівні планів, а на рівні побажань.

Криницький, посилаючись на дослідження іноземних партнерів, зазначає, що в імпорті енергетичного обладнання продовжують переважати генератори і газові станції, а не обладнання відновлювальної енергетики. Втім, співвідношення потроху змінюється на користь відновлювальної генерації, каже він.

Це підтверджує і досвід громадських організацій. “Коли ми починали, всі хотіли генератор”, – каже Дмитро Сакалюк. Зараз є громади, які, зрозумівши вигоду від сонячних електростанцій, якими їх забезпечили донори, встановлюють наступні за власний рахунок.

Сонячна електростанція на лікарні в Україні. Фото: Екоклуб

І Криницький, і Сакалюк вказують на довгострокові фінансові переваги сонячної генерації. Генератор значно дешевше придбати, сонячну ж електростанцію нічого не коштує утримувати. Вона не потребує спеціального місця, легко масштабується, швидко монтується. Вона, зрештою, вже не надто дорого коштує.

Але йдеться не тільки про гроші, наголошує Сакалюк, і наводить приклад лікарні в одному місті на півночі України, яке у 2022 році опинилося фактично в оточенні російських військ. Лікарня могла мати генератор, але не ту величезну кількість палива, якої він постійно потребував.

Пріоритет Екоклубу – допомога лікарням і водоканалам. “Ми зосередилися на лікарнях, де люди можуть навіть без кількох хвилин електроенергії померти, і водопостачанні, оскільки відсутність води тривалий час призведе до загальної катастрофи”, – пояснює Сакалюк.

Фахівці зазначають, що сонячна енергетика, як і будь-яка інша технологія, не вирішує всіх проблем, яких додають критичній інфраструктурі громад блекаути. Наприклад, взимку сонячні електростанції, природно, виробляють значно менше електроенергії, ніж влітку.

Але навіть на своїй мінімальній потужності вони рятують в критичній ситуації. “При правильному плануванні потрібно визначати ті критичні точки, до яких має бути підключено електростанцію, – каже Сакалюк. – Щоб, наприклад, незалежно від того, чи є енергія, чи немає, операція пройшла і лікарі вийшли з операційної, навіть не знаючи про блекаут”.