“Так багато вікон було розбито вибухами, що розвинувся національного масштабу дефіцит скла.” Західні медіа про Україну

Західні медіа захоплено обговорюють вірогідність російського ядерного удару по Україні. Незалежно від того, до яких висновків доходить той чи інший автор, саме собою це обговорення не віщує Україні нічого доброго. Та й до висновків на Заході доходять невтішних.

“Експерти бачать три головних способи, якими Росія могла б застосувати ядерну зброю: “демонстраційний запуск”, який нікого не вб’є, удар по Україні, напад на НАТО. Росія може запустити “сходи ескалації” проведенням атомних випробувань, підземних або, більш наочно, в атмосфері. Це може бути над Чорним морем або високо над самою Україною, уникаючи смертей, але викликаючи електромагнітний імпульс, який вивів би з ладу електричне обладнання. Але якщо Україна продовжить воювати всупереч цій демонстрації, Росія накличе на себе всесвітнє обурення без будь-якого воєнного надбання,” - припустили, зокрема, в The Economist.

Тому, говорилося далі в тексті, “російські генерали можуть надати перевагу удару прямо по військових об’єктах, не в останню чергу тому, що у російської армії вичерпуються люди і матеріально-технічні ресурси. Серед мішеней можуть бути українські аеродроми, логістичні вузли і місця концентрації артилерії, каже Бен Баррі з International Institute for Strategic Studies, британського аналітичного центру. Але українські сили переважно розсіяні, а армії можуть бути на диво стійкими. Одне дослідження про можливу війну між Індією і Пакистаном дійшло до оцінки, що бомба у п’ять кілотонн (приблизно третина від розміру тієї, яку скинули на Хіросіму) вразила б тільки 13 танків, якби вони були широко розсіяні. Баррі вважає, що для нейтралізації української бригади (приблизно 3-5 тисяч солдатів), навіть сконцентрованої для наступу, потрубно було б чотири тактичних одиниць зброї.”

“Було б все ж таки більш руйнівно, якби Росія вирішила атакувати українське місто для примушення до капітуляції. Але це підвищує можливість прямого втручання НАТО і знищення російської армії. Ядерна атака на НАТО була б потенційно самовбивчою пропозицією, при тому, що три з її учасників, Америка, Британія і Франція, мають свою ядерну зброю,” - зазначили в британському виданні. Далі в тексті йшлося про те, що відповідати таким чином Москві західні уряди навряд чи будуть. Імовірно, вони введуть нові санкції, припустили, окрім іншого, в The Economist.

“Голий страх”

Виглядає на те, що загроза застосування президентом Росії Володимиром Путіним ядерної зброї проти України, як би це не виглядало парадоксально, негативно вплине на підтримку України в країнах ЄС. Також питання про доцільність підтримки стали все більше ставити, зокрема, в Німеччині після загадкових диверсій на двох російських підводних газопроводах, йшлося в тексті The New York Times.

Як відзначили в американському виданні, “нещодавня атака на узбережжя Західної Європи додала ще одну неясну загрозу до низки переймань, що збільшується, від відключень електроенергії аж до ядерної війни. Поки не доведено, що за підривом труби стояв президент Росії Володимир Путін, який минулого тижня висловив ледь завуальовану погрозу вдатися до ядерної зброї, якщо зайде надто далеко. Проте атака стала нагадуванням про непередбачуваність війни, яку вели на багатьох фронтах і яка - у всякому разі, в уявленні багатьох німців, підсувається. “Війна підійшла ближче і люди відчувають себе вразливими,” - сказав Матіас Квент, професор соціології в Марбурзькому університеті прикладних наук і експерт з ультраправих. “Вперше такого роду атака на трубопроводі відбулася тут. Ми бачили такі атаки на Близькому Сході, але ніколи раніше в Європі.” Велике питання, кажуть чиновники і аналітики, чи ризикує в Європі розпастися суспильна підтримка України і західних санкцій проти Росії, досі на диво міцна і одноголосна. Чим сильніші страхи, тим більше з’являється тріщин, - сказав Квент. - В деяких частинах суспільства вже переважає наратив, що ми жертвуємо своїм добробутом заради цієї війни. Люди звинувачують санкції у високих цінах на електроенергію. Навіть солідарність з українськими біженцями виглядає менш твердою.”

“В селі Любмин, населення якого - всього дві тисячі, близько чотирьох тисяч протестувальників зібралися минулої неділі з плакатами, вимагаючи “припинити санкції” і “наново відкрити” нещодавно добудований трубопровід “Північний потік-2”, запуск якого Німеччина заблокувала після вторгнення Росії в Україну у лютому, - розповіли в NYT. - Він був пошкоджений атаками минулого тижня, як і “Північний потік-1”. Напруженість ненадового посилилася, коли кілька українських біженців підняли плакат, називаючи Росію “державою-терористом”. На цій території небагато біженців, але в чергах в супермаркетах і в автобусах в ці дні можна почути стишені коментарі про їх “дорогі мобільні телефони” і “брендовий одяг - набагато кращий, ніж наш”. Моріц, яка з дочкою володіє єдиним готелем на узбережжі в селі, не брала участі у марші, але симпатизує протестувальникам. Як більшусть тут, вона хоче, щоб потоки російського газу поновилися, і висловлюється проти поставок зброї Україні, кажучи, що вони тільки продовжать війну. “Вони кажуть в Україні, що захищають нашу свободу, - сказала вона. - Хто в це вірить? Це не наша війна. Ми в ній тільки пішаки.

В тексті також зазначалося, що “ставши самі мішенями аморфної війни, люди в Любміні виявилися символом вразливості Європи. “Поговоріть з ким завгодно тут, - сказала Моріц. - Те, що ми відчуваємо, це голий страх.”

Мільйони розбитих вікон

Якою б не була складною зима, що наступає, для німців і інших жителів країн ЄС, ці складності не порівняти з тими, які очікують на багатьох - якщо не більшість - українців, йдеться в іншому тексті The New York Times.

“В укутаних жінок перед розбомбленим будинком, які чекали в довгій черзі на гуманітарну вантажівку з продуктами, коли вітер свистів навколо них, був тільки один предмет розмови, - починався він. - “Коли ти отримуєш скло?” - Спитала одна. “Ти телефонувала щодо скла?” - Сказала друга. “Минулої ночі було по-справжньому холодно. Хіба ти не відчувала? - Сказала третя. - Коли надійде скло?” Це стає великою проблемою для України. Так багато вікон було розбито вибухами - “мільйони”, за оцінкою одного чиновника з гуманітарних питань, - що розвинувся дефіцит скла. В містах і мегаполісах, які російська армія бомбила землетрусним артилерійським вогнем, не вціліло ніщо - ні багатоповерхівки, ні школи, ні маленькі приватні будинки. Тільки в понеділок ударна хвиля від потужної російської ракети, яка вибухнула за 800 футів від атомної електростанції на півдні України, розбила понад 100 вікон станції. Це те, що сталося і з численними житловими будинками на лінії вогню: їх міг не вразити прямий удар, але всі їх вікна розбиті. І наближається зима. Швидко. Минулого тижня в Чернігові, елегантному місті на півночі України, температура впала з приблизно 80 градусів за Фаренгейтом до майже морозної. Без сумнівів, Україні загрожує ціла низка криз в межах криз, але одна з тих, які потребують найбільш термінового розв’язання, - боротьба за підготовку пошкоджених будинків до зими, і тут постає питання про скло.”

“Віддайте належне цьому матеріалу, тільки на хвилину, тому що сотні тисяч українців дійсно потребують його прямо зараз, - наголошував автор тексту. - Скло пропускає світло і не пропускає холод. Крізь нього можна бачити світло, тому незалежно від того, наскільки мале чи тісне ваше житло, ви маєте вид назовні. Скло не пропускає птахів, комах і пил, але ви можете відкрити вікно і впустити свіже повітря. Альтернативи, які можна бачити зараз по всій Україні, мають очевидні недоліки. Фанера може закрити дірку в стіні, але робить простір всередині темним, а це може гнітити. Шматки тканини або полімерної плівки, які використовують багато людей - один чоловік сказав, що не має нічого, окрім української версії харчової плівки, для закриття вікон, - можуть пропускати сонячне світло. Але вони не прикривають надійно і залишають людей скрученими вночі під трьома ковдрами с жахом думати про зиму.”

За його словами, “проблеми зі склом в України були ще до російського вторгнення у лютому. Один з її найбільших заводів-виробників скла був у східному регіоні, на Донбасі, але був зруйнований під час проросійського повстання там кілька років тому і закритий. Це залишило Україну сильно залежною від поставок скла з Росії і Білорусі. Але після початку цієї війни торговельні зв’язки були розірвані. Так що тепер майже все українське скло, за словами двох постачальників, імпортується, переважно, з дорогих європейських ринків. А є ще й інші проблеми. Щоб виробити скло, потрібно розтопити пісок. А щоб розтопити пісок, потрібно багато електроенергії. За світових цін на електроенергію, що злетіли, різко зросли і ціни на скло. А до всього цього - високої вартості виробництва, підвищеного попиту - логістичні жахи України на зразок її заблокованих російськими підводними човнами портів, тому не дивно, що простий шматок листового скла коштує вдвічі, втричі чи навіть вчетверо вище, ніж зазвичай, кажуть постачальники. Це робить неможливим для багатьох людей лагодити їх вікна, навіть коли починає задувати холодний вітер. І кожного дня, оскільки бої досі лютують, розбивається все більше.”

"В масштабах країни ці цифри приголомшують. Близько 140 тисяч житлових будинків зруйновані, 44 мільйони квадратних метрів житла пошкоджено, мільйони українців живуть в будинках, "погано прилаштованих для суттєвого захисту від суворих зимових умов," за даними ООН. Зважаючи, що лінія фронту петляє на більш ніж 1000 миль і що Росія б'є артилерією по сотнях місць, нескладно зрозуміти, як Опперман дійшов до оцінки "мільйонів" розбитих вікон. Але ніхто не знає напевне. Жила, архітектор на пенсії, обійшов свій обстріляний дев'ятиповерховий будинок в Чернігові, рахуючи розбиті вікна. Він нарахував 496. І це тільки одна будівля. Він переймається, що якщо вікна не поставлять до зими, труби в будівлі можуть обмерзнути і вибухнути, і тоді жити там буде по-справжньому важко," - виводили в NYT.

Кореспондент The Times, побувавши нещодавно у звільненому Святогірську Донецької області, відзначив, що "російські ракети все ще приносять смерть і руйнування. Минулої неділі в Святогірську, найближчому до національного парку місті, ракети вдарили в п'ятиповерховий будинок, вбивши одну жінку і поранивши ще шістьох людей. Її тіло все ще знаходилося в згорілій будівлі, коли ми прибули. На першому поверсі пенсіонерка Галина схлипувала, рятуючи свої пожитки з розбитої квартири. Святогірськ був окупований російською армією на початку червня і звільнений в середині вересня. Хоча деяка гуманітарна допомога зараз надходить, місто залишається переважно відрізаним від зовнішнього світу. "Тут немає води, немає газу, немає електроенергії, немає лікарів. Нічого, - сказав Олександр, чоловік за 60, поки його дружина, Зинаїда, схлипувала. - Місяць ми не бачили хліба. За весь час, що місто було під окупацією, росіяни годували нас тільки двічі. Я думав, що помру з голоду."

"Вони готували на вогнищі з травня, коли місто залишилося без електропостачання, і змушені були ходити в найближче село, приблизно дві милі, за водою. Минулого місяця дах їх багатоповерхового будинку був зруйнований пожежею, яка розгорілася, коли в сусідні квартири вдарила російська ракета. Пара не могла втекти у відносну безпеку в Харків, друге за розміром місто України, тому що доглядає за двома літніми жінками. Одній з них далеко за 80, друга - 96-річна і сліпа, сказала Зинаїда. "Ми попросили владу щось зробити, інакше вони помруть від голоду або від холоду."

За словами журналіста The Times, "люди, які тут залишилися, чіпляються за будь-які знаки надії. Минулого тижня дзвони старого монастиря стали бити вперше після приходу російських військ у травні. Міст, який віряни перетинали раніше, щоб отримати благословення від священиків, був підірваний українською армією, щоб не дати росіянам перетнути ріку. Зараз повітря наповнював звук дзвонів. "Це має бути знаком, що в наше місто повернеться життя, правильно? - Сказав один місцевий мешканець. - Нам тільки потрібно пережити цю зиму, якось."

Автоколони під Запоріжжям

Багато західних медіа писали також про те, що відбувається на інших недавно звільнених або все ще окупованих територіях України. Так, The New York Times  написав про нещодавний ракетний удар по колоні автомобілів біля російського блок-посту в Запорізькій області. “Цей удар - останній в серії крупних атак на цивільних з тих пір, як Росія вторглася у лютому, - говорилося в його тексті. Серед них - атака на залізничний вокзал в Краматорську, яка вбила 50 осіб на сході України у квітні, ракетний удар по торгівельному центру у Кременчуці в червні, який вбив як мінімум 16 осіб, атака на торгівельний центр в місті Вінниці в липні, яка вбила 20 осіб. Росія часто заперечує відповідальність або звинувачує в загибелі цивільних Україну. Останніми днями Росія, схоже, активізувала удари по цілях на сході і півдні. Чотири особи загинули в п’ятницю в Донецькій області, повідомив в Telegram глава обласної військово-цивільної адміністрації Павло Кириленко. Мати з трьохмісячним немовлям були поранені в портовому місті Миколаєві вночі, коли ракета вдарила в будинок, повідомив мер міста Олександр Сенкевич.”

“Експерти ставлять під сумнів воєнну цінність цих атак, коли у вересні Україна досягла територіальних успіхів на північному сході країни і просувається на сході. У звіті Британської військової розвідки в суботу говорилося, що Росія може використовувати для них мізерні запаси на зразок протиповітряної ракети дальньої дії, яка була застосована для запорізької атаки. “Російський запас таких ракет, з великою вірогідністю, обмежений і є ресурсом високої цінності, призначеним для ударів по сучасній військовій авіації і ракетам супротивника, а не для наземних цілей,” - говорилося в звіті,” - відзначили в NYT.

А The Washington Post  опублікував історію про людей, які перетинають той самий блокпост: “Для жителів Запоріжжя простір між останнім російським блокпостом у Василівці і першою українською позицією розділено кількома милями полів і єдиною дорогою. У вівторок кілька лікарів чекали на можливість провезти різношерсну колону приватних авто крізь лінії в їх різні міста. Деякі їхали, щоб забрати членів сім’ї, інші були там по справах. Місія медиків була - рятівна охорона здоров’я. “Ми потрібні людям там, - сказав один з них, Віталій, який, як і інші, хто давали інтерв’ю вздовж дороги, попросив не називати його прізвища заради безпеки членів сім’ї і їх роботи. Моя спеціальність - сердечні проблеми, але я працюю з кінцівками, я латаю рани. Нам потрібно стільки матеріалів. Стільки, скільки у нас просто немає.”

“Останніми днями колона виснажених українських сімей також вирвалася на північ до міста Запоріжжя, поширюючи історії про все більший страх в містечках і містах, які вони залишили, - продовжувався текст. - Для багатьох останньою краплею стали референдуми цих кількох днів: після захоплення їх землі чоловіки, молоді і старі, побоюються, що їх примусять вступити у братовбивчу війну і воювати проти їх земляків. До цієї війни такі поїздки забирали кілька годин. Зараз на них уже йдуть дні. Багато хто спить в своїх авто між блокпостами, лавіруючи в процесі допитов і перевірок для продовження руху. Коли остання колона залишила в четвер російську територію і попрямувала до Запоріжжя, обличчя, які визирали з неї, видавали щирі емоції. Деякі люди посміхалися. Інші сміялися. Сльози текли по щоках. Одна дівчинка-підліток опустила віконне скло, дозволивши вітру розтріпати її волосся, на її обличчі розтягнулася спокійна посмішка. Жовтий колір українського прапора світився майже золотом у передвечірньому сонці.”

"Одна жінка, 29-річна Ольга, не чула про путінські плани анексії, поки не приїхала сюди, і її послання президенту Росії у відповідь було лаконічне. “Добре, а не пішов би він на…”, - сказала вона, і з посмішкою додала матюкливе слово. Але інші були більш обережні, побоюючись, що їх досвід перебування в окупації не завершений. Один чоловік, працівник Запорізької атомної електростанції в Енергодарі, сказав, що станцією зараз керує виснажений кістяк персоналу і він ще може повернутися, щоб допомогти. Він сказав, що вважає це своїм обов’язком. Якщо зараз вони можуть стежити за критичною температурою, це добре, - сказав він. - Системи функціонують, як належить, так що ніщо не пішло катастрофічно неправильно.” Але російські війська намагалися нав’язати станції зміни, сказали працівники і Орлов, мер у вигнанні. Одного разу нова влада призначила кілька десятків російських адміністративних працівників, які спали на станції, а не в місті, де вона знаходиться. Місцевих працівників затримували, деяких потім відпускали. Інші зникали назовсім. Працівники все ще бояться, що росіяни можуть вимагати від них зробити щось “немислиме”, сказав чоловік,” - прочитували у The Washington Post.

Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"