Радості від «приєднання» немає! Донецький щоденник
До останнього моменту не вірилося, що окуповані території України оголосять Росією. Але всупереч здоровій логіці це сталося. Ніхто не ставить під сумнів той факт, що відсоток "волевиявлення" за входження "республіки" до складу РФ був відомий задовго до проведення "референдуму". Однак правителі "народної" змогли здивувати навіть затятих прихильників "руського миру" - замість очікуваних 85-90% вони намалювали 99,23%.
Тим часом слід зазначити, що факт "приєднання" пройшов у Донецьку спокійніше, порівняно з "визнанням". Салюти не злітали в небо, а громадяни пенсійного віку не влаштовували свят у дворах, як це було у лютому. Хоча, здавалося б, погода цього осіннього дня була комфортнішою для посиденьок на лавці біля під'їзду. Зрозуміло, я не втрималася поставити запитання сусідці, - чому? У відповідь почула, що за "визнанням" Росією "ДНР" вона бачила закінчення обстрілів міста, а вийшло, що становище стало ще гіршим. Тепер переживає, що після "приєднання" у Донецьку буде так страшно, як навесні у Маріуполі.
Отже, радість і тріумфування народу від "історичної події", зображували тільки плакати на вулицях з написом "Ми повертаємося додому!", шалені автомобілісти, що мчали вулицями міста з російськими прапорами і п'яна молодь у нічному клубі.
Ну і, звичайно, по-справжньому радiли ті, хто внаслідок захоплення влади у 2014 році опинився біля корита, і всі ці роки вдосконалював свою майстерність у "освоєнні" фінансової допомоги з Росії. Деякі з них навіть не приховують, що їх влаштовує роль холопа, доки можна тирити гроші. Усім відомий "благодійник", мер міста Дебальцеве Ігор Захаревич, який насмішив людей, подарувавши дитячому садку кулінарний вінчик, в екстазі опублікував пост, в якому Путіна називає "Великий Государ".
Для відчуття важливості моменту "влада" "ДНР" дала рознарядку всім керівникам бюджетних організацій 30 вересня зробити коротким днем. Рівно о 14.00 зачинилися двері банків, освітніх установ, податкових інспекцій та комунальних служб. Усіх співробітників відпустили додому, щоб вони припали до телевізорів і слухали "звернення" Путіна до новоспечених громадян Росії. І ті, хто вислухав цю маєчню до кінця, не без здивування зазначили, що виявляється "захисник російськомовного населення" бореться вже не з українськими націоналістами та фашистами, а з Заходом, що розбещує молодь і руйнує моральні цінності руської людини. Дуже вже його турбує, що в разі поразки в цій війні, з ужитку зникнуть слова "мама" і "тато", а замість них з'являться "батько 1" і "батько 2".
І, виявляється, щоб зберегти чистоту російської нації, потрібно принести сакральну жертву, вбивши тисячі росіян. А оскільки донеччани 30 вересня автоматично стали росіянами, вони почали поспіхом збирати речі, щоб залишити регіон, в якому не сьогодні-завтра оголосять воєнний стан. Адже це буде вже російська мобілізація, і місцеву бронь, яку вони купили за великі гроші, скоріше за все скасують… Оскільки кордони між "ДНР" і РФ ще не прибрали, то на виїзд з "народної" вже 1 жовтня утворилась багатокілометрова черга.
Проте тим, хто планував їхати до Європи чи Грузії, довелося повернутися до Донецька, бо на кордоні їм повідомили, що їх не випустять із Росії без дозволу з військового комісаріату.
Звісно, гроші вирішують усе. І ті, у кого вони є, зможуть отримати від військкомів необхідну довідку, щоб зберегти собі життя. Решті ж доведеться шукати інші способи уникнути фатальної долі.
Але страшно залишатися в "російському" Донецьку не лише чоловiкам призовного вiку. Жителів, які не підлягають мобілізації (в основному це жінки та пенсіонери), лякають обстріли, що почастішали, відчуття наближення лінії фронту та ймовірність відсутності центрального теплопостачання в будинках.
Втім, причини, через які вони з 2014 року залишалися в Донецьку, нікуди не зникли, а в деяких стали ще більш вагомими - літні або прикуті до ліжка батьки не стали молодшими і здоровішими за цей час.
Є й інша категорія населення, яка не наважилася 8 років тому і не наважиться зараз покинути свій будинок – це страх перед невідомістю. Від них звучить питання: "Кому ми потрібні у чужій країні?" І для переконання наводять приклад своїх знайомих, які поїхали на початку військових подій на Донбасі до Києва чи Маріуполя, а в лютому-березні були змушені знову зриватися з місця в пошуках нового притулку. Питання "Скільки можна бігати від війни?" звучить вже як повна приреченість перед обставинами.
За 8 років окупації проукраїнськи налаштовані громадяни пристосувалися жити за тих обставин які є. І, звичайно, сподівалися на те, що Україна повернеться до їхнього Донецька. На відкритий протест вони не йшли проти людей з автоматами, але висловлювали свою позицію тим, що не піддавалися російській пропаганді та всіляко уникали процесу паспортизації. Деякі віддавали перевагу навіть звільненню з займаної посади, щоб не отримувати паспорт "ДНР" та РФ.
Але зараз їх автоматично оголосили громадянами Росії та поставили перед фактом, що подальше життя у "ДНР" передбачає наявність паспорта РФ. Слід зазначити, що принциповим дали право протягом місяця заявити про своє небажання отримувати російський паспорт. Але навіщо це потрібно і що стоїть за цим "демократичним кроком" можна лише здогадуватися.
Однак усі розуміють, що без паспорта Російської Федерації тепер буде проблематично чи неможливо влаштуватися на роботу, а людей пенсійного віку з українським громадянством позбавлять соціальних виплат. Виникнуть проблеми і в тих, хто, нарешті, вирішив залишити багатостраждальний регіон. Але продати свою нерухомість вони вже не зможуть без її перереєстрації. А це неможливо буде зробити, маючи статус суб'єкта іншої держави. Залишається кинути все чи вкотре включити режим очікування і залишитися тут з надією, що Донецьк вже скоро повернеться у свiй справжнiй дiм – в Україну.
Люся Молчанова, Донецк, для «ОстроВа»