"Навіть якби українські лідери були готові до поступок заради припинення боїв, їх народ не схильний це прийняти". Західні медіа про Україну

Звільнення Херсону дало західним журналістам нові підстави для роздумів про мародерство, катування і вбивства на окупованих росіянами територіях. Багато хто, як The Washington Post, звернули увагу на один з найабсурдніших останніх випадків.

“Російська армія стала знаменита мародерствами по всій Україні, де вона забирала з собою пральні машини, електроніку, культурні артефакти і навіть кістки коханця імператриці Катерини Другої. Але остання крадіжка, в тому числі семи єнотів, двох самиць вовка, павичів, лами і віслюка з херсонського зоопарку, увійшла в область фарсу,” - прокоментували в американському виданні.

В тексті йшлося про власника приватного зоопарку в Криму Олега Зубкова, який і виявився крадієм. У The Washington Post відзначили, що “переміщення тварин широко висвітлювалося російськими медіа, зображене як маленький проблиск у похмурій в усьому іншому картині. Про нього стало відомо, коли російська поетеса і блогерка-націоналістка Анна Долгарєва похвалилася в Телеграм, що “єдиною гарною новиною” про здачу Москвою Херсона було те, що її друг спромігся “вкрасти єнота” з Херсонського зоопарку. “Ми не повернемо єнота, - сказала Долгарєва. - Ми повернемо Херсон”.

“Мирні перемовини малоймовірні”

Нові перемоги України на фронті, а також медійний шторм, який виник раніше, пов’язаний з інформацією про нібито спроби Білого дому примусити президента України Володимира Зеленського до мирних перемовин з Москвою, викликали нову хвилю матеріалів про можливість замирення на даний момент. Західні оглядачі не просто ставлять її під сумнів. Вперше у західніх медіа стали серйозно обговорювати повернення Україною воєнним шляхом Криму і окупованих з 2014 і 2015 років частин сходу країни.

The New York Times  повідомив, що “американські і європейські чиновники кажуть, що серйозні мирні переговори між Україною і Росією в найближчому майбутньому малоймовірні, навіть при тому, що адміністрація Байдена намагається відбивати щораз більше запитань з боку деяких членів Конгресу про необмежені інвестиції уряду США у війну. Російські і українські чиновники дали окремі публічні коментарі про потенційні мирні переговори останніми днями, за понад шість місяців після того, як провалилися їх останні прямі перемовини. Але чиновники США кажуть, що не вірять, що переговори знову почнуться і що обидві сторони поки вважають, що продовження бойових дій підсилить їх подальші переговорні позиції. Вони також погоджуються, що складно уявити умови угоди, яку прийняли б і Україна, і Росія”.

“Українські чиновники, домігшись неочікувано крупних успіхів цієї осені, оптимістичні відносно їх воєнних перспектив, - продовжили в NYT. - Їх бойовий дух знову злетів у середу, коли Росія розпорядилася вивести свої війська з південного міста Херсона. Ймовірно, більш важливо, кажуть американські і європейські чиновники, що українське населення розлючене спустошливою російською воєнною кампанією, яка зруйнувала мирні території і обернулася вбивствами, згвалтуваннями і мародерством. Навіть якби українські лідери були готові до поступок заради припинення боїв, їх народ не схильний це прийняти, кажуть чиновники. За словами американських чиновників, нещодавні атаки Росії на критичну інфраструктуру зробили перемовини менш вірогідними, підірвавши будь-яку суспільну підтримку компромісу”.

Похмурні ритуали

Репортажі західних журналістів з територій, які перебувають під постійними ракетники ударами або донедавна перебували в окупації, дійсно свідчать, що їх мешканці не тільки не зламані, але й мають як ніколи твердий намір протистояти Росії. В них же, однак, описані надзвичайні труднощі, з якими живуть і з якими ще тільки готуються стикнутися люди в Україні.

Так, в одному з текстів The New York Times  йдеться про Миколаїв. “Цей похмурий ритуал повторюється знову і знову по всій Україні, але особливо тут, - починається він. - Тіло загорнуте в чорний пластик і приторочене до нош. Рятівники, опустивши голови, протискалися з ношами крізь натовп. За ними стояв у куряві багатоквартирний будинок з велетенською діркою в ньому. Коли рятівники наближалися, спостерігачі мовчки розступалися, дозволяючи пройти ношам. Група журналістів стояла обіч, розмовляючи з військовим чиновником, і один спитав: Це помста за те, що відбувається в Херсоні? Військовий чиновник похитав головою. Ні, це просто ще один день в Миколаєві.”

“У п’ятгницю, в день, коли багато українців святкували перемогу в Херсоні, сім українців загинули від російського ракетного удару тут у Миколаєві, - підкреслили в американському виданні. - Миколаїв змирився з великими негараздами і випадковими смертями. Хоча російські війська ніколи не захоплювали це місто, вони невпинно його бомблять з перших днів конфлікту. Багато місцевих мешканців виглядають настільки розпачливими, ніби не можуть уявити кінця війни.”

“Одна з ракет вдарила в п’ятиповерховий житловий будинок на проспекті Миру. Поряд не було жодної військової цілі, про яку відомо. Після початку війни у лютому Миколаїв не бомбили тільки 44 дні, сказали чиновники. Понад 150 осіб були вбиті, ще сотні поранені. Серед загиблих у п’ятницю були електрик і його дружина, в якої сьогодні день народження, декілька літніх місцевих мешканців, які відмовилася залишити Миколаїв, і один військовий у відставці, відомий як Дядя Гєна. Олександр Свєженцев, машиніст крану, якому належить квартира поруч, весь час розмовляв з Дядею Гєною. “Ми зазвичай сиділи тут, на цій лавці, - сказав він, вказавши пальцем на зелену дерев’яну лавку, тепер оточену зламаними столами і шматками стін. - Він був добрим.” Це тіло Дяді Гєни дістали останнім, його дружина спостерігала мокрими сірими очима,” - розповіли в NYT.

В тексті також говорилося, що “в той час, коли рятувальні команди розбирали завали, тисячі людей вишикувалися в черзі по всьому місту в очікуванні води. В Миколаєві, який до війни був домом для півмільйона осіб, а зараз, мабуть, половини від того, немає питної водогінної води, оскільки у квітні російська армія підірвала труби, які постачали місто. Це зробило людей тут залежними від роздач. На парковці торгівельного центру величезний натовп зібрався після прибуття двох вантажівок з бутильованою водою. Люди в натовпі були одягнені в теплі пальта. Їх видихи були помітні в тонкому зимовому повітрі. Вони повільно тягнулися, як один. “Не панікувати! - Кричав солдат у гучномовець, стоячи біля вантажівок. - Тут достатньо для всіх. Але не ставайте в чергу повторно, щоб взяти більше”.

Ще один репортаж The New York Times  присвячений Києву і опублікований після чергового масового бомбардування України.

“Коли спускається ніч і Київ охоплює темрява, ліхтарики в смартфонах починають мерехтіти, як у казці, вказуючи шлях додому. Собаки носять на ошийниках наліпки, які світяться, продавці квітів запалюють налобні лампи, щоб продемонструвати яскраві кольори своїх бузків і півоній, а діти споряджені світловідбивним одягом для безпеки. Вулиці столиці, освітлени нічним життям ще кілька тижнів тому, зараз після заходу сонця виявляються темінню і тінями. Це результат віялових відключень електроенергії, які запровадила Україна, щоб запобігти повному колапсу національної енергетичної мережі після повторюваних російських бомбардувань,” - написав американський журналіст.

Як відзначив він, “коли є сонце, нехай тільки затулене сірими хмарами, Київ все ще виглядає відносно нормально, з переповненими магазинами, людними ресторанами і гучливими кафе. Вночі, однак, по-іншому. Вночі місто - це танець теміні і світла, тіні і обрису, часом лиховісний, але в інші моменти прекрасний. І оскільки квартали чергуються у часі, коли в них є електроенергія, рух містом може створити містичне к’яроскуро різких контрастів між світлом і темрявою. Це зміни можуть затуманювати око”.

“Ліхтарі, які зазвичай у сутінки освітлюють Андріївський узвіз - давню бруковану вулицю в серці Києва, яка веде від величної Андріївської церкви, що всілася на пагорбі, вниз до колишнього торговельного кварталу вздовж річки Дніпро, - були темні в суботу, - продовжувалася історія NYT про київський блекаут. - Торговці, які пропонували широкий асортимент ювелірних прикрас, вишивок, декоративніх монет, старих фотоапаратів, а тепер ще воєнних сувенірів, поспішали спакувати свої товари до приходу ночі. Блимання блакитних вогнів поліцейської машини відбивалося на мокрій і блискучій дорозі, коли дитина грала на акордеоні під єдиним ліхтарем, що світився. Перехожі могли іноді викликати острах серед тіней, але музика здатна трансформувати сцену. По всій столиці ранніми вечорами музики під ліхтарями бринькають на гітарах або грають на піаніно під ліхтариками в алеях і завулках, виконуючи український гімн або західні поп-балади”.

У виданні також звернули увагу, що “в перші місяці війни Київ перетворили, по суті, у бомбосховище, коли російські снаряди щоденно гуркотіли в околицях міста. Багато хто втекли, коли російські війська рушили в місто. Потім російські війська були вигнані з Київської области і інших північних областей. Десятки тисяч повернулися. Влітку, коли російські війська були вигнані далеко від столиці, відчуття безпеки перемогло. Але після трьох понеділків широкомасштабних повітряних ударів підряд цього місяця по Києву і інших містах країни - і тіней над столицею зараз, - настрої знову змінилися”.

“Вночі в понеділок, коли низка російських ударів підірвала водопостачання, атмосфера в Києві була напружена і химерна. Обриси людей під місячним світлом, напружені під вагою ємностей з водою з криниць, були нові і бентежливі. “Звичайно, я дещо налякана зараз, - сказала 25-річна Дарина, спостерігаючи, як ввечері понеділка люди наповнюють водою пляшки у парку, що темніє. - Тому що це тільки жовтень і я думаю про всі інші місяці. Буде ще холодніше.” Проклинаючи Росію, вона сказала, що не планує їхати. А 39-річна Ольга Минчик сказала, що темінь може створювати чарівні моменти, як, наприклад, коли вона бере свого собаку на прогулянку в ошийнику, освітленому LED-лампами. “Я прогулюю мого собаку з ліхтарем, і коли ми зустрічаємо інших собачників, ми вішаємо наши ліхтарі на дерева, - сказала вона. Це виглядає дуже атмосферно, ніби у нас вечірка”.

Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"